І поки житиме мова – житиме народ

Найголовнішою ознакою кожного народу є мова – його найбільша цінність, суть та основа буття. Саме мова – це найдорожчий скарб українців, переданий нам від дідів-прадідів і від сотень попередніх поколінь. Вона й досі побутує у давньому переказі, народних казках, пісні, у влучній приказці. Мова живе, коли нею розмовляють, коли нею користуються поети та прозаїки, коли її люблять та пишаються нею. А оскільки український народ з давніх-давен викохував свою мову калинову, то і культуру вдалося сподвигнути неповторну, яка стала відома всьому світові.

Чимало українських народних пісень стали відомими на весь світ. І жоден переспів не лунає так мелодійно та магічно, як український. Різдвяна мелодія «Щедрик», яка давно стала популярною в усьому світі та вважається символом початку нового витку життя, корінням сягає України, адже її автор – український композитор Микола Леонтович.

Наша мова благословляє всіх на добро та мир. Та пам’ятаємо настанову Івана Огієнка: «І поки житиме мова – житиме народ». Цінуймо себе, шануймо! Плекаймо в собі культуру мови сьогодні, щоб щасливо, на благословенній своїй рідній українській землі, жили нині ми і в осяйному завтра наші діти.

Мовонько рідна, мово єдина!

Ти неповторна, як Україна!

З тобою будем жити- творити.

Просто не можна тебе не любити.

Галина Римар (Присвята рідній мові)

Фотогалерея