Розвиток бджільництва в Уманському середньому училищі садівництва і землеробства
З того часу, як у 1814 році П.І. Прокопович винайшов рамковий вулик, почався новий етап в розвитку бджільництва. На зміну дуплянкам і колодам стали використовувати рамкові вулики, на зміну «роєбійній» системі прийшла система раціонального бджільництва. Але цей процес відбувався повільно, і дуплянки та колоди використовували на території України майже до середини двадцятого століття.
Особливо інтенсивно проводилися наукові дослідження в другій половині дев’ятнадцятого і на початку двадцятого століття. В цей час використовували вулики різних систем, розробляли високоефективні методи бджільництва.
Важливу роль в розвитку раціонального бджільництва відіграло Уманське середнє училище садівництва і землеробства. Ще по навчальних планах «Головного училища садівництва» в Одесі учні навчались бджільництву, і тому при училищі завжди була невелика пасіка, яка періодично то збільшувалась, то зменшувалась. Істотне збільшення пасіки відбулося у 1892 році, коли училище викупило пасіку у інспектора училища П.Г. Анциферова, після того як він став директором Нікітського ботанічного саду. Було куплено 24 вулики системи Левицького і 3 вулики системи Зубарєва. На протязі кількох десятиліть на пасіці переважали вулики Дадана і Левицького. Під пасіку було відведено ділянку з лісовими і декоративними деревами загальною площею 3,3 гектари.
Вулики Левицького були досить поширеними в кінці дев’ятнадцятого на початку двадцятого століття завдяки оригінальній ідеї їх винаходу. Видатний польський пасічник К. Левицький провів дослідження розмірів вощини у бортях. Згідно цих розмірів була виготовлена вузько-висока рамка розміром 240х432 мм. В наш час вулик Левицького вважається застарілим, але проведені на початку двадцятого століття дослідження показали, що по медозбору він не поступається вуликам Дадана, якщо у ньому буде не менше 22 рамок. В першій половині двадцятого століття на зміну вуликам Левицького було взято українські вулики. Як показали дослідження М.І. Лещенко, на пасіці біля Таращі, українські вулики давали більший медозбір, ніж вулики Дадана-Блата і навіть вулики з рамкою Левицького.
Після придбання пасіки П.Г. Анциферова реорганізацію пасіки провів В.П. Максимчик, і кількість вуликів почала швидко зростати. Уже в 1893 році на пасіці було 40 вуликів, у 1895 році їх стало 70, у 1896 – 90 сімей і в 1900 році кількість вуликів збільшилась до 130. До 1925 року кількість вуликів то збільшувалась, то зменшувалась. Так у 1910 році їх стало 100, а в 1925 році їх знову стало 130. В 1925 році в додаток до навчальної пасіки було створено промислову пасіку, яка знаходилась в лісі на віддалі 7 км від технікума. Навчально-дослідна пасіка залишилась біля технікума. На обох пасіках разом нараховувалось 200 сімей.
Департамент землеробства матеріально підтримував розвиток пасіки, який тривав сім років. В 1893 році Департамент виділив училищу 900 карбованців, які було використано для будівництва зимівника коридорної системи, майстерні по виготовленню вуликів і пасічного будинку. В пасічному будинку було три кімнати, в яких розміщались музей бджільництва і бібліотека, склад дрібного реманенту та майстерня по переробці воску на штучну вощину. В 1895 році було побудовано будинок для зберігання лісоматеріалів, запасних вуликів, громіздкого реманенту із житловими кімнатами для сторожа і столяра.
В музеї була велика розбірна модель бджоли, різний інвентар, різного типу вулики, медогонки, воскотопки, спиртні колекції розвитку бджіл, трутнів і маток, гербарії медоносних рослин, засушені і законсервовані шкідники і хижаки бджіл.
Темник для бджіл являв собою ряд вузьких та довгих коридорів, які знаходяться на глибині 5-6 метрів від поверхні землі. Ширина коридорів становила 1,4 метра, а висота – 2 метра. Стіни і стеля коридорів не оброблялись, тому що грунт був досить щільним, і стеля мала овальну форму. По мірі зростання пасіки коридори подовжували з таким розрахунком, щоб там могли перезимувати всі вулики пасіки. В темник вів вхід із східцями. Під час внесення, або винесення вуликів на ці східці клали дерев’яні рейки і по них вкочували, або викочували візок із вуликом.
В 1893 році було закладено розсадник медоносних рослин загальною площею 1,4 гектари. Розсадник поділявся на дві частини: навчально-показову і дослідну. В різні часи висівалось від 30 до 60 видів медоносних рослин. Насіння медоносних рослин використовували для своїх потреб і для продажі.
За розпорядженням Департаменту землеробства, з 1 вересня 1907 року розпочав роботу в училищі видатний вчений Іполит Іванович Корабльов. В 1890 році на пересувній виставці Ізмайлівської пасіки в Москві він вперше побачив рамковий вулик, і одразу оцінив істотні переваги раціонального бджільництва. Корабльов брав участь у всеслов’янських з’їздах по бджільництву, у всеросійських з’їздах пасічників, в губернських з’їздах пасічників, і тому знав всі події та досягнення вітчизняного і зарубіжного бджільництва. Це дало йому можливість розвинути ефективну навчальну і наукову діяльність.
Під керівництвом І.І. Корабльова велися наукові дослідження з цілого ряду важливих питань: вплив системи вулика на температуру всередині гнізда і на медозбір, вплив стимулюючого підживлення на ріст бджолиної сім’ї, вплив обмеження закладання розплоду маткою під час головного медозбору на збір меду, дослідження температурного режиму в зимньому гнізді, залежність взятку від погодних умов та цілий ряд інших досліджень.
Для проведення досліджень використовувались вулики 30 різних систем. Проведені дослідження показали, що вулики малих об’ємів з малими рамками завжди дають менший медозбір, ніж великі вулики з великими рамками. Вулики з вузько-високими рамками великого об’єму завжди дають хороший результат, і по медозбору не поступались вуликам Дадана і Дадана-Блата. В результаті цих досліджень було винайдено український вулик, який використовується і в наш час.
В 1912 році бджільництво стало обов’язковим предметом на садовому відділенні. Бджільництво вивчали учні в третьому класі. На предмет відводилося 44 години, із них на теорію було відведено 16 год., на учбово-демонстраційну практику 24 год. і на робочу практику 4 години. Зимою учні проходили теоретичний курс бджільництва, а літом вони знайомилися з усіма основними пасічними роботами, починаючи з виставлення вуликів із зимівника і закінчуючи занесенням їх назад у зимівник.
На відділенні землеробства теоретичний курс не читався. Учні третього класу проходили влітку лише курсову практику з бджільництва, на яку відводилося 15 годин. На практиці вони знайомилися з основними літніми пасічними роботами.
У 1894 році в училищі були організовані курси із бджільництва для народних вчителів і селян. Ці курси працювали на протязі 27 років. Для народних вчителів проводилися півторамісячні курси. Курси починалися 15 травня і закінчувалися 1 липня. На вивчення бджільництва відводилося 68 годин. Із них 34 години на вивчення теорії і 34 години для практики. Практичні заняття проводилися на учбово-показовій пасіці. За період свого існування пройшло через курси більше 1500 вчителів.
Крім учнів і народних вчителів бджільництво вивчали селяни. Для них були організовані десятимісячні курси, на яких, в середньому, щороку навчалось 50 селян. Заняття починалися 1–15 лютого і закінчувалися в середині листопада з таким розрахунком, щоб курсанти могли ознайомитися з усім циклом робіт на пасіці. Для вивчення курсу бджільництва було виділено 52 години для теоретичних занять і 52 години для практичних занять. Цих годин було майже достатньо для вивчення бджільництва, але їх не вистачало для виготовлення вуликів і для переробки меду в медові напої. Починаючи з 2007 року теоретичні заняття проводив І.І. Корабльов. В цей час він працював спеціалістом по бджільництву і завідуючим пасікою училища. Практичні заняття проводили І.І. Корабльов і його помічник Василь Антонович Нестерводський безпосередньо на пасіці училища.
На практичних заняттях спочатку курсанти знайомилися з усіма видами робіт на пасіці а потім виконували їх самостійно. Наприклад: сіяли медоносні культури; виносили вулики із зимівника на пасіку; слідкували за першим обльотом бджіл; виконували очистку дна вуликів від зимнього підмору; утеплювали вулики подушками; приготовляли першу підкормку бджіл із саліциловою кислотою; підкормлювали бджіл і установлювали на терезах контрольний вулик. Потім виконували перший огляд вуликів, поповнювали запаси кормів в деяких вуликах, визначали якість маток і силу сімей, об’єднували слабкі сім’ї, переселяли бджіл із дуплянок у вулики, розширювали гнізда у вуликах додаючи рамки, навощували рамки штучною вощиною. В ройову пору збирали рої, виводили маток в маточних вуликах, проводили поділ сімей методом постановки вулика «на пів-льоту», методом «нальоту на матку», рій від трьох вуликів, рій від дуплянки, відгороджували маток на період головного взятку, викачували мед, готовили вулики до зимівлі і заносили вулики у зимівник.
Крім цих робіт, курсанти перетоплювали старі вощини на віск, виготовляли штучну вощину. В майстерні пасіки курсанти під керівництвом столярів виготовляли вулики, рамки, інвентар. Після закінчення курсів випускники забирали, виготовлений ними вулик, і отримували в подарунок від училища насіння медоносних рослин.
Із 1895 до 1908 року пасіка училища не давала чистого прибутку через відсутність великих площ медоносних культур. В цей час пасіка використовувалась лише в навчальних цілях. Прийнявши пасіку в кінці 1907 року І.І. Корабльов вивчив умови взятку в даному районі і змінив систему пасічного господарства так, щоб пасіка не лише використовувалась в навчальних цілях, а й давала чистий прибуток. Уже в 1908 році чистий прибуток становив 2 руб. 11 коп. з вулика. З кожним роком прибуток зростав, і в 1913 році чистий прибуток пасіки від продажі меду і бджіл становив 411 руб. 11 коп. Цей дохід було отримано із 50 вуликів показової пасіки, таким чином, чистий прибуток із вулика становив 8 руб. 22 коп. Прибутковість пасіки стала важливим аргументом для ведення раціонального бджільництва сільським населенням.
Після того, як закінчив свій життєвий шлях всесвітньо відомий вчений професор І.І. Корабльов, його справу продовжувала Анастасія Яківна Кучерук. Вона дослідила вплив препаратів ДДТ і гексахлорана на бджіл. В значній частині її праць проводилось дослідження природного роїння в умовах слабкого взятку, утримання бджіл у вуликах з холодним і теплим заносом, підвищення продуктивності бджіл.
В другій половині ХХ століття навчальна, освітня і наукова роль пасіки почала зменшуватися. У 1964 році учбову пасіку приєднали до пасіки учгоспу. Після 1991 року кількість вуликів на пасіці почала неухильно зменшуватись, і за 10 років пасіку ліквідували. В 2006 році співробітники кафедри тваринництва організували нову навчально-дослідну пасіку, яка має біля 20 вуликів Дадана.
Віра Побережець, провідний бібліотекар