Гектографія в Уманському НУС

Гектографія вже давно зайняла вагоме місце у нашому житті, хоча нині вона і носить зовсім іншу назву. А тому мало хто навіть зі студентів Уманського національного університету садівництва знає, що в далекому минулому нашого навчального закладу є такі таємниці, пізнання яких розширить межі свідомості кожного.

Уманський національний університет садівництва ще з часів Головного училища садівництва мав потужну практичну базу, яку викладачі вміло передавали своїм вихованцям, намагаючись залишити після себе якісні освітянські зерна, зрощені на теренах університету. Для того, аби теоретичні основи лишилися нащадкам, передати та примножити наукові та навчальні здобутки, викладачі мали збільшувати кількість літературних дописів і посібників, конспектів і наукових праць. Тож гостро постала необхідність копіювати та розмножувати машинописні та рукописні тексти.

Літературно-інформаційний голод спонукав людство до створення різноманітних способів друку для швидкого та дешевого тиражування матеріалів. І такою копіювальною машиною, стародавнім прадідом ксероксу, став гектограф. Способами друку даної машини були желатиновий та спиртовий. Пласкі гектографи застосовувалися для желатинової гектографії: рукописи чи друки аніліновим чорнилом щільно притискаються до маси і через кілька хвилин на гектографі з’являються відтиски, що копіюються на паперові листки. Назва «гектограф» походить від кількості листків, що їх можна було віддрукувати (близько ста). За часи свого існування гектографи мали широке використання у малій поліграфії для швидкого дублювання чи тиражування друкованої чи писаної продукції. Однак якість відтисків бажала кращого, тож винахідники не зупинялися на досягнутому. У 1869 році гектограф було витіснено шапірографом, винайденим М.І. Алісовим.

Спиртова гектографія була формую друку, за якої на оброблений вапняним розчином папір дзеркальне зображення документу переносилося за допомогою спеціального копіювального паперу. Тиражування відбувалося після зволоження паперу спиртовим розчином, за рахунок чого тонкий шар фарби лишав відбиток. Перевагами такого друку були низька вартість затратних матеріалів і можливість кольорового друку.

Цікаві приклади практики одного з різновидів гектографії – склографії – знаходимо і в історії Уманського НУС, де можна побачити зразки машинописного рукопису заступника директора по навчальній частині і науково-дослідній роботі Уманського сільськогосподарського інституту професора Матвія Лопатіна. Матвій Іванович лишив по собі цінну історично-наукову спадщину, адже, працюючи в час браку інформаційної бази та за відсутності необхідних навчальних посібників і підручників, професор власноруч пише конспект з «Фітопатології» і тиражує його на склографі в кількості 30 екземплярів. Це стало вагомим внеском професора у створення належної просвітницької науково-теоретичної і практичної бази викладачам і студентам (детальніше за посиланням https://library.udau.edu.ua/novini/matvij-lopatin-vidatnij-vchenij-agrarij-v-galuzi-zahistu-roslin.html).

Нині, у мегаінформаційному світі, в просторах якого досить легко знайти необхідні ресурси, ми цінуємо ще більше сучасність з усіма її перевагами. І дякуємо попередникам, які наполегливою працею вийшли на результат, плоди якого ми не лише спостерігаємо щоденно, а й вміло ними користуємося.

Пресцентр Уманського НУС

за матеріалами бібліотеки університету

Фотогалерея