Година мужності з минулого для сьогодення й майбуття

Перший місяць весни багатий на події – як радісні, так і з присмаком гіркоти. Вони йдуть поряд, перемежовуючися між собою, нагадуючи нам про плинність буття та важливість збереження в пам’яті уроків життєвої історії.

Страдницька українська земля досі пам’ятає всі ті жахіття, біль і розпач, який принесли на неї окупанти під час Другої світової війни. І не менш важким і кривавим було її звільнення з-під гніту.

10 березня представники колективу Уманського національного університету садівництва склали шану воїнам-визволителям Умані під час загальноміського покладання квітів до Обеліску Слави. Спогади ветеранів переносили присутніх у ті далекі буремні часи, а над мовчазними камінними скрижалями, на яких закарбовано імена лише незначної частини героїв-визволителів нашого рідного міста, незримо стояли самі бійці, які полягли, захищаючи Батьківщину. 

Підтримали традицію вшанування пам’ятної дати і студенти факультети економіки і підприємництва Уманського НУС. У світлій читальній залі Наукової бібліотеки університету на «Годину мужності» зібралися студенти молодших курсів. Ініціаторами заходу стали провідний бібліотекар Наталія Михайлова та студенти Наталія Щербина (21-ф група), Богдан Бойко (31-ф група) й Ірина Слободяник (21-о група).

Цього разу «Година мужності» об’єднала одразу три події: 155-і роковини з дня смерті Великого Кобзаря, 72-у річницю визволення Умані від фашистських загарбників і старт проекту «Люди, події нашого краю – знову і знову ці книги гортаю», присвяченого 400-річчю першої писемної згадки про Умань.

Коротку історію Умані розповіла студентам провідний бібліотекар Наталія Михайлова. Факти вражали: довоєнне населення міста складало 46 тисяч осіб, а всього лиш за 955 днів зменшилося більш ніж на 25 тисяч; близько 10 тисяч молодих уманчан було вивезено на примусові роботи в Німеччину. А загалом Умані й навколишнім територіям, за проектом Еріка Коха, була вготована доля стати заповідником для полювання на диких тварин…

Спогади про моторошні події Умансько-Ботошанської операції, що стала для України визвольною, оповідь про подвиг молодого танкіста Євгена Тищика, який одним з перших на своєму танку увірвався до міста Умань і, направивши машину на колону німецьких бензовозів, зі словами «За Батьківщину!», поліг смертю хоробрих…

Болючі, сповнені розпачу та непримиренності з жорстокою реальністю втрати побратимів і рідних були сповнені спогади очевидця про створення пісні «Ой, Дніпро, Дніпро», які зачитала слухачам студентка 21-0 групи Ірина Слободяник. Відчайдушні думки юного солдата-автоматника, описані Андрієм Малишко, та нотатки очевидця-кореспондента Бориса Полєвого про перебіг уманського наступу представила загалу студентка 21-ф групи Наталія Щербина. Трепетний і щемкий вірш Євгенія Долматовського про трагічні події визволення нашого рідного міста «Опять в Умань» прочитав студент 31-ф групи Богдан Бойко.

У тиші зали залунала пісня - реквієм «Степом, степом…» – як спогад про згорьованих, але сильних духом матерів вічномолодих воїнів, які віддали своє життя без останку за мирний шепіт золотистого колосся під блакитним безпечним небом, посмертно ставши Героями… Про них були і римовані слова, зачитані студентами 21-ф групи Артемом Цвігуном, Ліною Горською та Людмилою Черненко. І кожне з них чітким і моторошним звуком метронома малювало в уяві присутніх картини тих страшних подій… 

Кожен народ повинен берегти пам'ять про своє минуле, адже саме це вбереже його від помилок у майбутньому. І приємно, що молоде покоління зберігає ці спогади, роблячи висновки та намагаючись запобігти нищівному повороту спіралі історії.

Прес-центр Уманського НУС
Фото, Олег Черноусько 

Фотогалерея