Хай ніколи знову не повториться страшна голодна віхола…
У мозаїці історії України перед сучасниками темними, незабутньо-моторошними деталями постають спогади реалій наймасштабнішого за кількістю людських жертв голодомору 1932–1933 років. Й аби ці спогади жили у пам’яті людей, ставши своєрідним запобіжним засобом повтору подібного, щорічно у четверту суботу листопада ми, українці, знову і знову поринаємо у вир болі, безвиході, приреченості, про які нагадує День пам’яті жертв голодомору…
Уманський національний університет садівництва теж був учасником тих страшних подій, а тому колектив навчального закладу вшановує історичну пам'ять страшного минулого, яке вуаллю чорного смутку увійшло до кожної української родини. Нині, напередодні страшних пам’ятних роковин, відбулося покладання квітів до Меморіалу жертвам репресій. Ректорат і профком, представники професорсько-викладацького та студентського колективів Уманського НУС здійснили покладання колосків до пам’ятника, що нині є свідченням жорстокої, знищувальної політики цілого народу, плачем людей, які у своєму підтоталітарному минулому пережили одну з найбільших трагедій в історії цивілізації – голодний геноцид.
Людські втрати українського народу тих років тихих і болісних смертей за різними даними складають від 3,9 до 7 мільйонів життів. Жертвами штучного масового голодустали мільйони українців на території Української СРР та Кубані. Як зазначає Український інститут національної пам’яті, очільники ВКП(б) та уряду СРСР запровадили «насильницьке вилучення продовольства, блокаду сіл і цілих районів, організовано заборону виїзду за межі охопленої голодом України, згортання сільської торгівлі, тоталітарна система створила для українців життєві умови, розраховані на їхнє фізичне знищення». У 2006 році визнання Голодомору 1932‒1933 років геноцидом українського народу було закріплене Законом України.
Голодомор 1932–1933 років болючою раною кривавить і в літописі Черкаської області, адже серп голоду обірвав життя 300000 людей. Найбільше постраждали Корсунь-Шевченківський район, де відійшли у вічність 13521осіб, Лисянський – 12934 та Тальнівський – 10068 жителів райони. Значні чисельні втрати людських життів у ті страшні часи має й Уманський район… У ту звичну для всіх країн весну 1933 року в Україні щохвилини помирали 17 людей, щогодини – 1000, щодня –25 тисяч. Середня тривалість життя українців у розпал голоду становила 7,3 року – для чоловіків і 10,9 – для жінок.
Тиша в селах. Люди, які ще могли ходити, пересуваються, як примари. Свійські тварини повністю були винищені. Їх поїли…Гнітюча надвірна тиша пахла смертю. Люди з пухлими животами та порепаними ногами помирають у хатах, божевілля кругом доводило до канібалізму. Кругом біда. Ті, хто пережив голодомор, досі бояться тиші, холодної, мертвої тиші.
Затягуються поволокою часу спогади людей, поступово відходять у засвіти свідки голодного лихоліття, пам'ять яких тримає болісні картини минулого…
Бережи, Господи, душі невинно закатованих голодом, геноцидом безвинних людей, простих трударів, яких зламали силою безвиході… По доброті своїй душевній і за покликом волелюбного духу вони стали голодними маріонетками тогочасного сліпого до чужих проблем режиму. Хай ніколи знову не повториться страшна голодна віхола, що принесла скільки горя народу.
Схиляємо голови у жалобі…
Пресцентр Уманського НУС
