«Іди, кутя, на покуття, а узвар – на базар!»
6 січня – Святий вечір, який ще називали «Багата кутя». Цього дня зранку жінки пекли калачі, пиріжки, щоб на Різдво частувати колядників.
На першу кутю готували пісні страви, адже це був останній день посту. Найдавнішою є ячмінна кутя, яку ще й дотепер варять. А найпоширенішою на Україні була кутя з товченої в ступі пшениці, яку заправляли переважно медом та узваром, а також товченим маком і горіхами.
За традицією, на Святвечір на столі мало бути 12 страв. У різних регіонах України обрядова їжа мала свої відмінності. Скажімо, в Карпатах і на Поліссі переважали овочеві, грибні й рибні страви; на Полтавщині та на півдні України, крім овочевих та фруктових, готували чимало страв з борошна – млинці, вареники з ягодами, сливами тощо.
Традиційними для всієї України на Свят вечір були такі страви, як кутя, узвар, мед, капусняк, риба, горох, квасоля, вареники.
Кутю варили обов’язково у новому горщику.
Перед вечерею прикрашали «покуття» (місце у правому куті за столом, під образами). Встеляли лаву найкращим сіном, у кутку ставили сплетену з жита «квітку» або необмолочений сніп, який називався «дідух».
Усі члени родини перевдягалися в чисті, за змогою у нові, сорочки та святковий одяг. Долівку встеляли соломою, обкурювали хату ладаном, молилися та сідали вечеряти на кожусі, застеленому догори вовною – щоб були багаті.
Перш ніж вечеряти, газда з газдинею брали хліб із свічкою, ложку меду, пшениці, ладану на черепок або покришку від горщика і виходили надвір. Тричі, за рухом сонця, обходили хату, потім ішли до худоби і теж тричі обходили стайні та хліви. Обкурювали худобу, коровам поміж рогами мазали медом хрестик, – щоб не приступило нічого злого. Сідаючи вечеряти, батько маже медом хрестик на чолі також усім членам родини, примовляючи: «Аби нам було так солодко весь рік, як цей мед солодкий», та примовляє: «Дай же, Господи-Боже, здоров’я нам усім! Дай же, Боже, щасливо цю кутю провести та й другої дочекати у щасті і здоров’ї».
Щороку всі християни очікують світлого свята, яке стало початком відліку нового часу, – Різдва Христового. У ту далеку священну ніч відбулася подія, на яку чекало людство, ще починаючи від Адама і Єви.
Сам Бог, Творець, прийшов на землю, щоб відновити божественну правду та відкрити людині шлях до вічного і благодатного життя.
А зранку, після овіяного таїною вечора, настає 7 січня – перший день Різдва. Різдво Христове, як і Великдень, святкують три дні. Першого дня вранці йдуть до церкви. Повернувшись, обідають за святковим столом. Страви вже їдять скоромні. Смажать м’ясо, ковбаси, капусту, варять холодець, печуть пироги, калачі, книші. Усе це готується напередодні, бо у свято гріх братися за ножа.
Першого різдвяного дня діти по обіді несуть вечерю до хрещених батьків, діда й баби. Зав’язують у вузлик три калачі, кладуть яблука, горіхи.
Як смеркне, починають ходити колядники. Спочатку йдуть діти. Поколядувавши під вікном, вигукують: «Добрий вечір, пане господарю! З Різдвом поздоровляєм, а за цю вість – ковбас шість, лантух вівса, на верх ковбаса. На печі в куточку – гроші в черепочку. Треба їх взяти і колядникам дати! Добрий вечір!»
На другий і третій дні Різдва ходили в гості до родичів, кумів, за столом декламували колядки, величали в них господаря та його сім’ю.
Свято Різдва Христового – це свято примирення людини з Богом. Не випадково тому й день Різдва – другий за значимістю після Великодня.
До різдвяних свят в читальному залі періодичних видань бібліотеки організовано виставку-привітання «Феєрія Різдва».
Запрошуємо усіх бажаючих поринути у цікавий світ українських звичаїв та обрядів!
Людмила Брижатюк, бібліотекар Наукової бібліотеки
Фотогалерея
