Конкурс есе «Я – українець»
З нагоди відзначення Дня міста Умані відділом у справах сім’ї та молоді Уманської міської ради було проведено загальний творчий конкурс есе серед учнівської та студентської молоді «Я – українець». Конкурс проводився з метою пропаганди активної життєвої позиції молоді, патріотизму, любові до України. Його основними завданнями стали розвиток творчих здібностей молоді, готовність брати участь у суспільному та культурному житті країни, формування у молоді демократичних цінностей, розуміння прав і свобод людини, високих соціальних, культурних стандартів.
У конкурсі есе брала участь студентка факультету менеджменту Уманського національного університету садівництва Катерина Адаменко. Патріотична позиція та любов до рідного краю дозволили дівчині вибороти друге місце. Тож нехай ця перемога буде прикладом для кожного студента, а текст есе пробудить у вашій душі ідею єдності та патріотизму.
Пропонуємо вашій увазі текст роботи.
Я – українець
Мамо, дякую тобі, що народила мене на землі золотих полів, широкого Дніпра та гостинного народу. Ти навчила мене любити кожен куточок своєї країни, берегти і пишатися нею. Показала, що бути частинкою України не соромно, а проживати з нею в серці з дня в день навіть необхідно.
Кожного дня, повертаючись додому, я думаю над тим, чи ідентифікують перехожі себе, як українці? Чи задумуються вони хоч іноді над тим, що це їх країна і вони тут господарі? Чи відчувають, як я, безмежну любов до кожного куточка своєї Батьківщини? І я не можу дізнатися. Бо ніхто не розкаже звичайному перехожому, що в серці відбувається, коли чують слово «Україна».
Не одна сторінка написана митцями про красу українських просторів. Але не можна вмістити в чорні літери все те прекрасне, що оточує українця. Високі Карпати, козацька Хортиця, безкрає Чорне море. Тисячі місць, які треба побачити і не знаєш, чи вистачить на те все одного життя. Україна така велика і скрізь має свої особливості! З одного боку степовий вітер і виноградники у кожному дворі, а з іншого – села та міста, що важко знайти між лісами. В одній частині країни засіяні працьовитими українцями поля, а з іншої – всіяні туристами гори. Ми маємо можливість насолодитися теплим сонцем на березі моря влітку і покататися на лижах крутими схилами взимку.
А я пишаюся тим, що можу називатися нащадком Тараса Шевченка та Богдана Хмельницького. І, мені здається, не перелічити всіх, хто прославив Україну та показав світу її велич. Назвіть ще хоч одну країну з такою багатовіковою цікавою історією і пишною культурою. Від пекторалі та глиняних глеків до петриківського розпису на посуді та будівлях. Від славної «Енеїди» Котляревського до Ліни Костенко. Від червоно-чорних вишиванок до трембіти. Все це Україна. І вона буде цвісти далі. З’являтимуться все нові і нові амбасадори України.
Гостинність – це перше, про що згадують іноземці, коли чують про Україну. Український народ з покоління в покоління був і залишається щирим, відкритим і добрим. В українця навіть очі на світ дивляться по-іншому. Закохано, з надією. Чоловіки тут працьовиті і відповідальні. Їм ще від предків передалося бажання захищати та забезпечувати сім’ю. А про жінок українських годі й говорити. Українка – це поєднання сили і жіночності.
Дитинство в Україні це, напевно, найкращий подарунок долі. Вибігаєш вранці на вулицю – і так тобі добре в обіймах української природи, що не хочеться навіть до сну йти. І навіть коли мати сварить за брудний одяг, то так весело і зовсім не страшно. Бо знаєш, що завтра знову чистенький помчишся на річку чи будуватимеш будиночок в саду. І так за роком рік. Виростеш. Станеш свідомим українцем. Поїздиш по світу і повернешся на рідну землю, аби зізнатися їй у коханні.
Я – українка. Кажу це гордо і з високо піднятою головою. І впевнена, я зроблю все, аби і мої діти щиро любили Україну і не мали ні краплі сумніву в душі, що їх Батьківщина прекрасна.
Аліна Варич, голова ради студентського
самоврядування факультету менеджменту
Фотогалерея
