ЛОЖКА ЛІБІХА. Спогади випускника-агронома
Професор Шкварук розповідав про те, як у його сутужні студентські часи винахідлива кухарка насипала страви великою ложкою з отвором збоку. Здається, що порція велика. Насправді ж, через отвір значна частина їжі витікала в каструлю. Таким чином вдавалось нагодувати всіх. Студенти прозвали цей винахід ложкою Лібіха. Поринувши у спогади, мені здається , що ми життя своє черпаємо ложкою Лібіха... В пам’яті залишається мало, але таке серцю миле… І саме про це хочу вам повідати.
Подібно до семи християнських чеснот, у стінах Альма-Матері викарбувались сім агрономічних достоїнств:
- Активність;
- Гідність;
- Розсудливість;
- Освіченість;
- Наполегливість;
- Ощадливість;
- Мужність.
А – активність. Меркушина Антоніна Семенівна. Завзятість цього талановитого викладача кафедри фізіології рослин запалювала серця молодих студентів іскрою науки. Мені пощастило виконувати дипломну роботу під її керівництвом. Педантичність, вимогливість і доброзичливість гармонійно поєднувались в ній. Жодна студентська конференція на теренах тодішнього Радянського Союзу не проходила без участі дипломників та аспірантів доцента Меркушиної А.С.
Атмосфера родинного затишку та наукового пошуку залишилась для мене таємницею навіть тоді, коли самому доводилось очолювати кафедру та керувати науковими роботами студентів. З курсу агрономів 1979–1984рр. я з Лоринцьом Ф.А. вели дипломні дослідження під керівництвом Антоніни Семенівни, і обоє присвятили своє життя науці, залишивши теплі спогади та вдячність за активний старт.
Г – гідність. Як кажуть, поетом можеш ти не бути, та громадянином бути мусиш. Льоринець Федір Анатолійович, натура творча, потрапив до Уманського сільськогосподарського інституту випадково, адже, успішно склавши іспити та творче випробування до театрального інституту, дізнався, що його кумир народний актор Костянтин Степанков починав свою творчу кар’єру саме з цього навчального закладу. Я вдячний цій талановитій гідній людині за щастя бути його другом. Весь курс знав про найкраще село в світі – Бужанку Лисянського району, звідки він родом; і всі захоплювалися, коли він наспівував талановиті пісні під гітару та гучно аплодували йому на спортивних змаганнях з легкої атлетики.
Якось, після виступу на конференції у Франції, один кореспондент запитав мене: «Хто давав вам уроки ораторського мистецтва? Я відповів – Льоринець. Журналіст у захваті промовив: «Ви знали самого Лоринца?» Я сказав «Наш Льоринець вартий не одного Лоринца». Успішно закінчивши інститут, пройшовши пекло Чорнобиля, працюючи головним агрономом, навчаючись в аспірантурі, будуючи МЖК, керуючи унікальною агрономічною лабораторією, яка вела єдиний у світі стаціонарний полігон, захищаючи дисертації, відправляючи сина в АТО й очолюючи сьогодні науково-дослідний інститут, ця людина ніколи не втрачала гідність і з гордістю несе звання випускника нашого інституту, доводячи всім, що можна бути і поетом, і гідним громадянином водночас.
Р – розсудливість. Декан Недвига Микола Васильович, який кожного студента пам’ятав на прізвище, ім’я та по батькові і називав на Ви. Його «Ви де був?» сприймалось і як докір, і як батьківське піклування. Мені не довелося бути деканом, але, будучи ректором інституту реклами, я волів би поміняти весь менеджмент факультетів на одного декана Недвигу М.В. До цих пір не можу збагнути, як цьому спокійному, інтелігентному чоловіку вдавалося давати раду строкатому агрономічному братству, заохочуючи не лише до виконання навчального плану, а й до участі та перемог у художній самодіяльності, спорті та студентських сільгоспзагонах. Слід зазначити, що призові місця нашого курсу – це результат не лише таланту студентів, а й мудрого самоуправління декана. Напутні слова Миколи Васильовича я завжди пам’ятаю: «Не відриватись від землі та бути розсудливими».
О – освіченість. Скирду Олександра Сергійовича ми називали ходячою енциклопедією. Проаналізувавши можливості сучасних пошукових систем та визначивши IQ найталановитіших моїх студентів, аспірантів, пошукачів я і сьогодні ставлю феноменальні здібності Скирди С.О. на перше місце. В його атестаційних документах навіть серед поточних оцінок не було жодної четвірки. Жадоба до знань, яка інколи закінчувалась тим що Олександра випадково закривали на ніч в читальній залі, та шляхетне ставлення до однокурсників цілком заслужено отримало авторитет народного професора Скирди О.С. Його запрошували до аспірантури, пропонували продовжити навчання за кордоном, але Олександр повернувся до рідного села Коханівка, де мешкала його хвора мама, агрономом. Якось з Льоринцем ми провідали однокурсника в Коханівці. Ми думали, що попали на дослідні поля якогось інституту – такими чистими та доглянутими вони були. На питання про сімейний стан, Олександр в притаманній йому формі відповів: «Шановні, як можна про таке думати, коли на полях скільки бур’янів!» У цьому був весь Скирда… Подорожуючи по землях Німеччини, де такі ж охайні поля, я думав, що в таких умовах геній Скирди приніс би йому мільярдні статки, але Олександр Сергійович, подібно філософу Сковороді, має свої пріоритети. Вважаю, що було б доцільним у нашій Альма-Матері започаткувати наукові школи випускників та організувати цикл лекцій їх засновників. На лекцію Скирди О.С. я записався б першим.
Н – наполегливість. Студентам не кожного інституту випадає щастя слухати, бачити та спілкуватись з професором з великої літери. Симон Самойлович Рубін – саме такий Професор. Його підручники по землеробству студенти зачитували до дір, видавництва не встигали друкувати нові видання. Згадую свій досвід написання підручника з маркетингу: сучасні інноваційні технології і мультимедійні засоби не могли конкурувати із стриманим, неупередженим, аргументованим стилем написання та викладання професора Рубіна. Лише після того, коли я декілька разів вдумливо перечитав землеробство Рубіна, мені вдалося завершити написання підручника необхідного рівня. Тобто спілкування з Рубіним С.С. – це не лише отримання знань з дисципліни, а й розширення кругозору, вироблення системності в думках і діях. Працюючи директором ботанічного саду Дніпропетровського Державного університету, для підвищення рівня знань із землеробства я привіз підручник Рубіна. Фахівці були в захваті і здивовані, що в університетській бібліотеці немає такої корисної книги. Відданість науці та наполегливість у пошуку істини – ось хто для мене професор Рубін.
О – ощадливість. Цілком очевидно, що виділяти улюблених викладачів та студентів не педагогічно, однак професор Шкварук М.М. – наш кумир, улюблений викладач. Професор з народу, навчався та здобував ступені в найтяжчі для країни часи, але не втратив почуття гумору, толерантності та ощадливості, завжди охайно та скромно одягнений, ввічливий, усміхнений і безмежно закоханий у свою справу. Його лекції розривали на цитати. Чого вартий, наприклад, вислів: «З цієї проблеми ми провели три тисячі п’ятсот дослідів. Коротенько зупинимось на кожному з них». На жаль, я не знаю, як готувався до лекцій професор Шкварук, але я знаю точно: без його гумористичних вставок мої лекції не були б ефективними. Сьогодні ми багато говоримо про європейські цінності. Професор Шкварук прищепив нам їх ще у вісімдесяті. Мова йдеться про скромність та ощадливість. Незважаючи на добре ставлення до студентів, викладачем він був вимогливим, за першим разом з групи здавало не більше п’яти осіб. Зважаючи на те, що професор поблажливо ставився до бідних студентів, креативні агрономи одягалися на іспит якомога скромніше (один студент навіть взув порвані туфлі). Викладач так розчулився, що поставив йому позитивну оцінку. В кінці іспиту він сказав: «Хоча ці черевики я бачу п’ятий раз, ви отримуєте трійку за винахідливість. Але будьте такими ж поблажливими до бідних і ви».
М – мужність. «Вона була красуня з Катеринівки
І мала мрію гарну і чудну:
От їй хотілось, щоб у неї в хаті
На стелі небо хтось намалював….
Де б маляра такого напитати ?
Навколо ж орачі та сіячі…»
Л. Костенко
Наташа Беденок… При зустрічі з цією тендітною однокурсницею гонорові агрономи знімали кашкети. Але погляд Наташі линув у небо, де над Софіївкою майстерно робили фігури на винищувачах льотчики із сусідньої військової частини. Доручення профспілкового лідера, яким була Наташа, виконувались без жодних заперечень, лише за усмішку та щире «Дякую!». Люди кажуть, що агроном – це професія чоловіча і вимагає мужності. Але агроном Беденок цю думку спростувала: вона очолила найважчий в ті часи сектор агрономії – вона працювала агрохіміком. Під час внесення мінеральних добрив з допомогою авіації загинула під час виконання службових обов’язків і надала урок мужності для агрономів-чоловіків. Починаючи свою трудову діяльність у колгоспі на посаді агрохіміка, я навіть сьогодні згадую, наскільки це важка, відповідальна та шкідлива робота. І відчуваю внутрішній сором за нас, чоловіків. І, піднявши погляд у небо, я прошу за всіх вибачення у неї.
І наостанок притча.
Під час турецького нападу в яничари було забрано молодого козачка. Пройшли роки, новоспечений яничар люто ненавидів все, що колись йому було миле. Та ось зустрів він старця з далекої Батьківщини, який тримав у своїй руці євшан-зілля. Замахнувся яничар шаблею, щоб знести голову старцю – та, відчувши запах полину, згадавши свій рід, свою мову, жовте колосся та синєє небо,– звільнився від яничарської скверни, обійняв старця і поніс його на руках додому.
Нехай же кожного з нас рідна Альма- Матір повертає до наших споконвічних чеснот!
Василь Іванович Коміренко, агроном, доктор економічних наук, професор, академік АЕН України
