Міжнародний день рідної мови

Мова – державна перлина,

Нею завжди дорожіть

Без мови немає країни –

Мову, як матір, любіть.

У кожного народу є невід’ємний скарб, який людство зміцнює, розвиває та пишається ним – це мова. Любов до рідної мови об’єднує народ в родину, яка, завдяки повазі до рідного слова, стає могутньою, успішною та процвітаючою. Саме в мові закодовано духовну самобутність, багатовіковий досвід нації та її історичні віхи. А тому важливість рідної мови для кожного народу неоціненна, адже вона прогресує, росте з ним як на побутовому (соціальне (народне) мовлення), так і на літературному (відшліфована й утверджена майстрами художнього слова) рівнях.

Писемних пам’яток про мову праукраїнських племен, на жаль, не збереглося. Та науковцями доведено, що українська мова стоїть поряд з найдавнішими індоєвропейськими мовами і генеалогічно належить до індоєвропейської мовної східнослов'янської підгрупи слов'янських мов, а її архаїчна лексика, морфологічні та фонетичні риси вказують на глибоке і давнє коріння. Починаючи від праслов’янської (спільнослов’янської) мовної єдності, яка виокремилася в ІІІ тис. до н. е., українська мова зросла у могутню, чисту, джерельну, викристалізовану пісню. Таке багатство, милозвучність і різноманітність слів в українській мові знаходить прихильність іншомовних дослідників. Адже саме українська, після французької та перської, увійшла у трійку лідерів милозвучності на Всесвітньому конкурсі краси мов у 1934 році у Парижі.

Не дивлячись на тернистий шлях української мови, вона існувала, існує та буде існувати, доки жива душа українського народу, доки ми нею розмовлятимемо. Тож пам’ятаймо: мова – це кров, що оббігає тіло нації і нам, обезкровленим, не вижити, як нації.

Пресцентр Уманського НУС