Наречемся України вірними синами
Неперевершений хоровий твір датується також 1863 роком.
У Львівській науковій бібліотеці ім. В.Стефаника зберігається цікавий документ – автограф пісні «Ще не вмерла Україна», яку написав Михайло Михайлович Вербицький для голосу у супроводі гітари. Можливо, це був перший варіант гімну.
Через 140 років, після написання, 6 березня 2003 року Верховна Рада України прийняла Закон «Про Державний Гімн України» і затвердила гімн на музику Михайла Вербицького зі словами першого куплету з приспівом пісні Павла Чубинського.
«Около 6 часов раздается звонокъ и всъ устремляются въ прекрасную аудиторію Педагогическаго музея. Аудиторія такъ же, какъ и входъ въ музей и др. помъщенія украшенъ плакатами и эмблемами Украины. На лъстницъ у входа въ аудиторію красуется большой красный плакатъсъ надписью:
«Підтримуйте новий уряд».
Стъны аудиторіи украшены желто-голубыми плакатами.
Надъ экстрадой большой плакатъ съ надписью:
«Хай живе вільна кооперація серед вильнаго украіньскаго народу. – Кооператоры организуйте нарід», по бокамъ съ одной стороны плакатъ:
«Збирайте гроши на украіньскій національный фонд», съ другой:
«Заводьте въ школу украіньску мову».
На эстрадъ въ уборъ изъ рушныковъ и плахтъ портреты украинскихъ дъятелей – Коцюбинскаго, Гринченко, Франка, Драгоманова.
Въ центръ большой портретъ Шевченка.
Оживленныя, радостныя лица, мягкій єлектрическій свътъ, нъжныя желто-голубого цвъта плакаты и эмблемы, удивительно гармонируютъ съ приподнятымъ настроеніемъ собравшихся…».
«Въ борьбъ за лучшее будущее гибли лучшіе сыны родины, гноились въ тюрьмахъ, лились потоки крови, и только въ 1905 году блеснулъ ненадолго лучъ солнца, но вотъ раздались выстрълы въ Петроградъ, поднялась народная армія и народъ, и вотъ мы здъсь вольные собрались. Поклонимся же низко борцамъ, павшимъ за свободу, и да будет имъ въчная, свътлая память.
Всъ встаютъ.
Хоръ студентовъ и курсистокъ и всъ присутствующіе поютъ въчную память. Печальная, хватающая за душу мелодія наполняетъ аудиторію. У многихъ на глазахъ слезы.
Послъ «въчной памяти» были спъты «заповіт», «надіон» и «ще не вмерла Україна»…
«Хуторянин» 1917, №12, с.223-224.
«Серед найвизначніших творів Вербицького – хор кантатного типу «Заповіт» («Завещание») на слова Шевченка героїко-епічний твір для подвійного хору (мішаного і чоловічого), соліста і симфонічного оркестру, вперше виконаний 1868 року на шевченківському концерті у Львові. Це одна з перших музичних інтерпретацій поезії Шевченка в Галичині».
Шевченківський словник. В 2-х т. Т.1.с. 110.
Мелодія заповіту була написана в останній творчий період Михайла Михайловича Вербицького. Він помер 7 грудня 1870 року. Йому було 55 років – для митця це вік зрілості таланту.
На жаль, Вербицький ніколи не був в Умані, але я можу стверджувати, що з його творчістю були дуже добре знайомі революційно налаштовані уманчани і учні Уманського училища садівництва на початку минулого століття. Припускаю, що видання «Української музи» хоча і було під забороною, все одно читалось.
А так виглядає сучасне факсимільне видання «Української музи».
«Спогадаймо тяжкий час , лихую годину
Й тих, що вміли умирать за нашу Вкраїну,
Спогадаймо славну смерть лицарства – козацтва!
Щоб не стратить марно нам свойого юнацтва!»
Ці слова і тоді, і зараз знаходять відгук у серцях небайдужих людей не тільки в Україні.
Наталія Михайлова, провідний бібліотекар Наукової бібліотеки
Фотогалерея
