Несем свою молитву…
4 година літнього ранку 22 червня 1941 року минулого століття навіки ввійшла скорботним днем в людську пам'ять, світову історію. В цей день ІІ світова війна кованим чоботом, чорним крилом, полум’ям люті прийшла на багатостраждальну українську землю.
«Вставай країно гордая…» пролунало з динаміків, защеміло в серцях, запульсувало в свідомості.
Воїн й селянин, інженер й робітник, юнак й вкритий сивиною чолов’яга, вчорашній випускник й учений зі світовим ім’ям, не навчені, не одіті, не нагодовані взяли до рук «трьохлінійку» і встали на захист своєї землі, рідної домівки.
На фронті й в тилу, в підпіллі й партизанських загонах, на суші й на морі, в концтаборах й в гетто – там де був ворог, там був опір, боротьба.
Була гіркота втрат, відступу, розчарування, страх від безвиході, був п’янкий запах Перемоги.
1941– 1945 роки принесли біль, страждання, ненависть, лють, принесли випробування людяності, пожертви, принесли горе, каліцтва, безіменність.
Ненаситне черево небаченої війни зібрало багатомільйонний урожай людських жертв.
Впродовж всіх років війни, кожної миті, щодня і кожної ночі наш народ піднімав до Неба натруджені, зі скрученими пальцями, потрісканими мозолями руки та очі сповнені болю й печалі і молив Всевишнього про Мир.
В цей день приходять до пам’ятників, обелісків, братських і безіменних могил нащадки тих, хто врятував світ. Ведуть своїх дітей, онуків. Несуть квіти, несуть свою вдячність, несуть свою пам'ять, несуть свою любов.
НЕСУТЬ СВОЮ МОЛИТВУ ПРО МИР…
Фотогалерея
