Пішов з життя великий вчений

24 листопада 2015 року на 93 році пішов з життя Карасюк Іван Маркіянович – доктор сільськогосподарських наук, заслужений професор Уманського НУС, заслужений працівник вищої школи України, академік Міжнародної академії аграрної освіти, доктор с.-г. наук, довічний стипендіат Президента України, почесний член Українського товариства ґрунтознавців і агрохіміків, учасник бойових дій у Другій Світовій  війні.

Народився 23 листопада 1923 року в селі Сари Гадячського району, Полтавської області в селянській родині. Упродовж  1931–1941 рр. навчався в Сарській середній школі, яку закінчив напередодні Великої Вітчизняної війни. У серпні 1941 року був призваний до війська і зарахований курсантом 2-го Сумського артучилища, що дислокувалося на той час у літніх військових таборах м. Чугуєва Південно-західного фронту, де навчався до середини вересня. Бере участь в обороні Москви, а потім Ленінграда (учасник Невського плацдарму). В січні 1945 року в складі 3-ї Ударної армії 1-го Білоруського фронту бере участь у звільненні Польщі і зокрема Варшави. 10 квітня 1945 року форсує р. Одер і з 16 квітня по 2-е травня, бере участь в операції по взятті Берліна. Війну закінчив у центрі Берліна на Александр-Плац. У боях був тричі поранений. Нагороджений орденом "Червоної зірки", "Вітчизняної війни" 1-го і 2-го ступеня, медаллю "За відвагу" та ще 18 медалями.

Після закінчення війни продовжував служити в окупаційних військах у Німеччині і  лише в березні 1947 року демобілізований із лав армії. З приїздом на батьківщину 9 травня 1947 року був зарахований слухачем підготовчого відділення, а у вересні цього ж року – студентом агрономічного факультету Уманського сільськогосподарського інституту закінчивши в 1952 році з відзнакою.

 Із 1952–1956 рр. працював дільничним агрономом Уманської МТС; завідувачем сільськогосподарським відділом і секретарем райкому по зоні цієї ж МТС.

У вересні 1956 року вступив до аспірантури при кафедрі загального землеробства Уманського СГІ до професора Симона Самійловича Рубіна. В 1960 році захистив кандидатську дисертацію на тему: "Поліпшення зяблевого обробітку ґрунту під цукрові буряки в умовах півдня Лісостепу України". З 1958 року – асистент, старший викладач, кафедри організації сільськогосподарських підприємств.

У грудні 1960 року ВАК  СРСР присуджує науковий ступінь кандидата сільськогосподарських наук. У жовтні 1961 року обирається доцентом кафедри агрохімії і грунтознавства, а в серпні 1962 року деканом агрономічного факультету, який очолював до 1973 року.  В жовтні 1962 року присвоюється звання доцента.

 У 1970 р. захистив докторську дисертацію на тему: "Удосконалення системи зяблевого обробітку грунту під просапні культури в зерно-бурякових сівозмінах південно-західного Лісостепу України". З червня 1973 року професор кафедри агрохімії і ґрунтознавства і одночасно в 1973–1989 рр. проректор Уманського СГІ з навчальної та наукової роботи; з вересня 1979 року до 2009 року завідувач кафедри агрохімії і ґрунтознавства Уманської СГА.  Голова ради ветеранів університету.

За успіхи в роботі відзначений: іменним годинником (1955 р.), пам'ятними знаками, Почесними грамотами (Міністерства сільського господарства СССР – 1967, 1978, Міністерства АПК України 1994,1998), "Відмінник соціалістичного сільського господарства" (1974), знаком Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти – "За отличные успехи в работе" (1983); грамотами Міністерства освіти України (1994–1998), медаллю "Ветеран праці" (1984), Почесною грамотою Президії Верховної Ради України (1984), Почесною грамотою ЦК КПРС, Ради Міністрів СРСР, ЦК ВЛКСМ і ВЦСПС (1987),  Заслужений працівник вищої школи України (1988). На Y з'їзді товариства грунтознавців і агрохіміків України обраний  Почесним членом цього товариства з врученням диплома (1998). За особливий внесок у розвиток міста, активну громадську діяльність  був  удостоєний відзнакою «За заслуги перед містом».

За час роботи підготував  понад 400 наукових праць і методичних рекомендацій, в т.ч. 17 підручники, монографії, довідники, посібники, каталоги. Серед них: "Науково-обгрунтована система землеробства Черкаської області" (1988), "Інтенсивні технології вирощування зернових і технічних культур" (1988), "Технологія виробництва продукції сільського господарства" (1993), "Інтенсивні технології вирощування озимої пшениці (1985), цукрових буряків (1983), кукурудзи (1983) та інших культур на Черкащині" (1983), автор і головний редактор підручників "Агрохімія" (1991, 1995), "Довідника  по зерновим культурам" (1991), Агрохімічний аналіз грунту, рослин і добрив (2001) та ін., був відповідальним  і провідним редактором 43 наукових збірників. Ряд наукових праць опубліковано в Румунії, Росії, Білорусі, Казахстані, Узбекистані.

 Створив школу наукових кадрів, проводив підготовку аспірантів, консультував докторантів; підготував 11 кандидатів та  двох докторів наук, був членом вченої ради по захисту дисертацій. 

Фотогалерея