Презентація автобіографічного роману – монографії І.С. Пахольчука «Я просто йшов»
Усе в житті починається з чогось: річечка із струмочка, дерево із корінця, колосочок із зернинки. Проза та поезія – це чарівна скрипка, в яку закохуються багато людей, незважаючи на вік, професію, національність. Саме ця любов до милозвучного та мелодійного українського слова лягла в основу автобіографічного роману-монографії кандидата історичних наук, доцента кафедри соціально-гуманітарних і правових дисциплін Івана Пахольчука «Я просто йшов», презентація якого відбулася нині в читальній залі Центральної бібліотеки. Привітати автора зібралося чимало знаних особистостей міста, друзів, колег та однодумців-товаришів по «цеху».
Краса душі у слово перелита. Саме так можна одним реченням охарактеризувати цю скромну, багатогранну та щиру людину, яка своєю книгою намагається розкрити життєві події рідної країни та її населення на прикладі власної родини. Перепони, що траплялися на шляху автора, допомогли герою йти далі рівно та гордо по життєвому шляху, не зраджуючи своєму серцю, керуючись єдиним моральним критерієм – кодексом своєї матері. Слова мами, які бентежили синівське сумління, і стали приводом для написання даної книги. Розділи, у яких ведеться оповідь про тернисті життєві шляхи, якими йшов з дорогими людьми – батьками, показують долю народу на прикладі однієї родини.
Творчий процес проходив тривалий час, однак стислий виклад матеріалу дав змогу прийти до гарного результату, свідченням чого стали захоплені розповіді читачів про книгу. Слова звучали в неофіційній, теплій обстановці, присутні з захопленням ділилися враженнями від прочитаного і блиск очей гостей вказував на необхідність для нинішнього покоління такого «значного внеску в доробок української новітньої культури, що спонукає до творення прийдешнього», – так охарактеризував свої враження професор, рецензент даної книги Павло Ямчук, який також висловив слова вдячності за книгу та пообіцяв сприяти виходу інших творів Івана Степановича.
Свої враження, отримані від прочитання книги, висловили близькі друзі, колеги, та соратники автора, які відзначили притаманні йому впевненість, щирість, високодуховність, правдивість, патріотизм – риси, з якими він «крокує по сторінках своєї книги».
Саме небайдужість Івана Степановича до світу, до тривог його мешканців, надихала ділитися своїми думками та почуттями. Закарбувалися в пам’яті рядки вірша, написані автором ще в юному віці:
…Я доглядати буду сходи,
Буду їм сонцем і дощем,
Щоби потрібним для народу
Я зміг би стати сіячем…
Рядки книги проникають у серця, запалюючи незгасаючу свічу віри в найкращу долю українського народу.
Прес-центр Уманського НУС
Фотогалерея
