Про народження традиції…
Вже кілька десятиліть поспіль, в останню суботу червня, центральна площа Уманського національного університету садівництва вщерть заповнюється святково одягненими, щасливими, приємно зворушеними випускниками минулих років, які зустрічаються зі своєю молодістю й Альма-матер. І це вже стало традицією…
У музеї історії університету є записи про приїзд до Альма-матер окремих випускників і навіть цілих груп. Однак такі зустрічі були одноразовими й не мали продовження з охопленням випускників різних поколінь.
Мої однокурсники, випускники 1960 року, наполегливо просили організувати зустріч, однак для цього ще бракувало досвіду.
На початку 1967 року, ми з професором П.М. Білецьким, випускником 1917 року, вирішили організувати зустріч його однокурсників. Зібрали близько 20 адрес, розіслали запрошення, визначивши дату проведення цієї події.
Навесні 1967 р. прибуло 6 випускників, серед яких був професор М.І. Лопатін з Кургану (колишній співробітник Уманського сільськогосподарського інституту). Зустріч мала швидше діловий, ніж святковий характер, хоч, звичайно, були й емоції. Гості були зворушені, раді зустрічі, дякували за її організацію. Їх запросили на зустріч з керівництвом інституту. Побували вони і в студентських групах, розповіли про тодішнє життя, навчання, події тих часів в Умані й інституті, з великим інтересом та задоволенням відвідали Софіївку, послухали захоплюючу розповідь професора М.М. Шкварука. Сучасною урочистістю ця зустріч не відзначалася.
Тим часом мої однокурсники з гарячим бажанням збирали й присилали адреси і готувалися до зустрічі, яку було призначено на кінець травня. З майже 200 випускників агрофаку й плодофаку прибула лише 21 особа. Причиною цього, очевидно, була значна міграція моїх колег: за 7 років їх географія розселення сягнула не тільки всієї України, а й Молдови, Росії (Москва, Волгоградська, Магаданська області), Казахстану та ін.
Зустріч відбулася перед корпусом № 1. Ми пораділи зустрічі, поговорили, відвідали Софіївку, сфотографувалися та пообіцяли активізувати збір адрес і збільшити число прибулих на 10-річчя випуску.
Ця зустріч також не стала подією в інституті: ми навіть не подали в музей інституту ні списку прибулих, ні фотографії.
Після цього мною були проведені бесіди з співробітниками інституту, що закінчили його 5, 10, 15, 20 і більше років з проханням написати своїм однокурсникам і запросити їх на зустріч, зазначивши дату її проведення.
Тепер уже було створено оргкомітет, в основному з студентів, а також із залученням співробітників інституту (О.І. Шиян, М.Ю. Замаховська, З.С. Вербило, В. Ярошевич, Ю.В. Коларьков та багато інших). Написано сценарій, який передбачав підготовку актової зали з означенням рядів для кожного року випуску, зустріч і реєстрацію гостей, підготовку, оформлення короваю і вітальної промови при його врученні представнику найстаршого курсу, підготовку оркестру та багато іншого. Про поселення гостей мови поки що не було, кожен влаштовувався самостійно.
3-4 роки гостей було небагато – актова зала не була заповнена. Випускники-активісти продовжували працювати. Кількість гостей зростала, їх уже поселяли в гуртожиток декани агрофаку (М.В. Недвига) і плодофаку (О.С. Андрієнко), відправляючи своїх студентів на суботу по домівках.
Приходили листи від випускників різних років, у яких просили з’ясувати: як, коли, куди писати, щоб прибути на зустріч. Надходили вітання та подяки за організацію такого заходу. Тепле вітання та щира подяка організаторам зустрічі надійшла від колишнього директора інституту, професора В.П. Пересипкіна, який в 1946-1952 рр. з колективом студентів і співробітників піднімали інститут з руїн після війни.
Число випускників післяреволюційних років з відомих причин було незначним і вони не знали. як себе організувати на зустріч. Їм порадили організуватись, як випускники 20-х років.
Випускник цього об’єднання П. Лановенко (Первоцвіт. – К. – С. 228-229) у своїх спогадах писав: «…14 липня 1972 року з Києва до Умані мчав автобус дорогою, по якій не один з цих пасажирів «простував пішки».
Гості були приємно вражені урочистістю та теплотою зустрічі. У спогадах зазначається: «Під звуки оркестру гості прибували і прибували. Велетенський коровай на вишиваному рушнику прийняв один з старійшин – академік П.А. Власюк. Звуки маршу супроводжували гостей в актову залу. Урочистості відкрив ректор: хвилиною мовчання згадують тих, хто вже пішов у вічність (список доповнюють голоси з зали). Потім всі слухають виступи гостей і господарів свята».
Деякі керівники не завжди відпускали наших випускників на зустріч, посилаючись на невідкладність робіт. Нами було організовано друкування (спочатку на друкарській машинці, а згодом (1970-1990 рр.) друкарським способом – офіційних запрошень на науково-виробничу конференцію. У запрошенні зазначали, наприклад: «Випускників 1950, 1955, 1960, 1965 і т.д. років запрошують взяти участь у роботі науково-виробничої конференції, яка відбудеться 28, 29 червня 1980 року в актовій залі інституту».
Тривалий час дату зустрічі змінювали, зважаючи на динаміку початку жнив. Це було не зовсім зручно, бо потребувало кожного разу активістам розсилати запрошення. Так, випускники 1960 р. зібрали 176 адрес, куди слід було щоразу посилати запрошення. Таке ж доводилось робити й активістам інших випусків. Виходячи з цього, на початку 90-х років було визначено постійну дату зустрічі – нею стала остання субота червня.
Число гостей зросло, їх не вміщала актова зала. Довелося провести радіофіксацію події – на вулиці виставили монітор, гучномовці. Тепер всі, хто не вмістився в актову залу, бачив і чув все, що там відбувалося.
Сприяли організації цієї події: Г.І. Мусатов, О.М. Геркіял, О.І. Здоровцов, М.Ю. Хомчак та ін.
Урізноманітнилась методика проведення зустрічі: дехто зустрічається щороку, інші – в круглу дату – в університеті, а останні 4 роки – у господарствах однокурсників. На зустріч прибувають і випускники факультету заочного навчання. На свято часто прибувають з дітьми, онуками.
Зустрічі – це не тільки свято, а й можливість одержати консультацію, пораду, знайти спонсора і т.п.
Нині Україна переживає складні часи. У рядах захисників Української землі є й наші випускники. Святий обов’язок кожного з нас – зробити все, щоб в музеї нашої Альма-матер були не тільки прізвища, а й життєпис всіх Героїв нашого часу, щоб про їх патріотизм і жертовність заради нас і України знали й пам’ятали наступні покоління.
О.Є. Недвига, професор, випускниця 1960 р.
Фотогалерея
