Слідами Великої війни
«…Зелена брама, Зелена брама
Моя ти совість, моя ти рана…»
До Дня визволення України від фашистських загарбників з ініціативи Ради студентського самоврядування факультету агрономії було організовано поїздку по місцях бойових дій нашого рідного краю. Студенти мали на меті ближче познайомитися з історією рідного краю та віддати данину тим, хто поліг на полі бою і загинув у фашистських концтаборах в роки Великої Вітчизняної війни.
….Зелена Брама (ворота) – така нібито романтична місцева назва дубового лісу, що був посаджений тут дуже давно, а які трагічні події відбулись на початку серпня 1941 року! Колись деревину цих дубів використовували для виготовлення меблів. Зараз її використовувати не можна, бо вона просто нашпигована осколками снарядів, мін, авіабомб, кулями так, що неможливо розпиляти. Цей масив став центром жорстоких, кровопролитних, нерівних боїв по прориву із оточення 6-ї і 12 – ї армій на заході Кіровоградської області у районі села Підвисоке Новоархангельського району. Вдень оборона, вночі марш-відхід, копання окопів, лише дуже короткий сон, а вранці знову у бій. Учасником цих трагічних бойових дій був письменник Є. Долматовський, який описав їх у книзі «Зелена Брама».
…Сили солдат, які намагалися вийти з оточення, танули, а води річки Синюхи стали бурими від крові… і 13 серпня «Уманський котел» перестав існувати…
Героїчний опір радянських воїнів у Зеленій Брамі порушив плани фашистського командування, бо ці дві армії скували навколо себе 22 дивізії і 700 літаків противника, що дозволило евакуювати з південних областей України заводи, сільськогосподарську продукцію, техніку. Біля Зеленої Брами в 9 селах знаходяться 14 братських могил, де поховані солдати, офіцери і генерали, які загинули в цих місцях на початку липня 1941 року.
А далі про полонених радянських воїнів із оточеного угрупування 6-ї та 12-ї армій, яких було відправлено до концентраційного табору, відомого як «Уманська яма». розповіла Наталія Михайлова, провідний бібліотекар Наукової бібліотеки Уманського НУС.
«Уманська яма» знаходилась на території кар’єру колишнього цегельного заводу. Наталя Василівна повідала, що яма була понад 7 метрів глибиною, шириною метрів 300 і близько одного кілометра в довжину. Сюди потрапили понад 70 тисяч полонених солдат, сержантів та офіцерів (в нормальних умовах цей табір міг би розмістити 6 – 7 тис. полонених). Людей не годували, воду пили з калюж, голодні люди їли глину. Потім ця глина збивалась у шлункові і людина помирала в тяжких муках. Фашисти щоранку викидали на край ями мертвих і тренувались в стрільбі з автоматів і пістолетів до тих пір, поки їм це не набридало. Щоденно помирало близько 60–70 полонених і понад 200–300 розстрілювали. Деяких обливали бензином і спалювали. Часто німці брали на машини по декілька груп людей, а потім виявилось, що ці машини були машинами "смерті". Вони мали вкриті кузова, до яких були проведені вихлопні труби. І поки полонених довозили до місця "звалища" люди задихалися.
На зворотньому шляху до Умані ми відвідали музей-садибу генерала І.Д. Черняховського, який знаходиться у селі Оксанина, де про його життя та історію села дуже цікаво розповіла директор музею О.О. Неуман.
542 жителя села воювали, 244 – полягли в боях, 124 нагороджені орденами і медалями, два з них стали Героями Радянського Союзу: генерал армії двічі Герой Радянського Союзу Іван Данилович Черняховський та Герой Радянського Союзу Тимофій Тимофійович Лобода.
Чимало солдат полягло тут смертю хоробрих, але було головне — мужність і готовність віддати життя заради Батьківщини.
Студенти факультету агрономії поклали вінки та квіти біля пам’ятників загиблим воїнам та на Братських могилах у селах Підвисоке й Оксанина та вшанували пам'ять хвилиною мовчання.
Студенти факультету агрономії дуже вдячні ректорату Уманського НУС за сприяння у поїздці по місцях бойових дій та вивченні історії рідного краю, а також провідному бібліотекарю Наукової бібліотеки Н.В. Михайловій та зав. музею І.Д. Черняховського О.О. Неуман за цікаві і змістовні екскурсії.
Фотогалерея
.JPG)
