12.02.2014 6034

Спасибі за пам'ять

Поставте скибку хліба і стакан.

І голови схиліть в скорботі вічній

За тих, кого убив Афганістан,

Чиї він душі зранив і скалічив.

15 лютого в Україні відзначається День виведення радянських військ з Афганістану та вшанування учасників бойових дій на території інших держав. Людські втрати у цій неоголошеній війні вражаючі: загинуло майже 15 тисяч солдатів та офіцерів радянської армії. З них – понад 2 тисячі українських юнаків. Це непоправні втрати для матерів, дружин та дітей воїнів-афганців.

В актовій залі Уманського національного університету садівництва людно: серед присутніх багато студентів, людей зрілого віку та гостей, на грудях у яких подзенькують ордени та медалі, а голови вже вкрила паморозь сивини. На проекторі – фото пам’ятників воїнам-афганцям.

Під марш, у супроводі сурмачів духового оркестру, до зали входить колона студентів кафедри військової підготовки. Звучить мотив пісні про героїв Афганістану.

«Гірка пам’ять Афганістану. Вона ніколи не згасне… Гортає пам’ять бойові сторінки…» – такими словами ведучих розпочався захід, присвячений вшануванню пам’яті тих, хто причетний до афганських подій.

Ведучі заходу Артур Гуртовенко та Анастасія Белім розповіли про історичні факти афганської війни, донесли до всіх присутніх інформацію, яка раніше була засекреченою.

Під урочисті оплески на сцену запрошуються воїни-інтернаціоналісти, які мужньо і з гідністю виконували свій інтернаціональний обов’язок: ветерани Афганістану – Олександр Кулібаба, Олег Зайченко, Сергій Боровіцький, Ігор Варущак, Микола Коломієць та ветеран війни в Анголі Петро Заярний.

Привітала ветеранів-афганців і всіх присутніх ректор університету Олена Непочатенко. Олена Олександрівна з теплими побажаннями миру, щастя, добра і благополуччя звернулася до тих, хто знає справжню ціну війни і миру та зазначила, що страшна війна ніколи не буде забутою, а святий обов’язок поколінь – зберегти пам’ять про події і людей, які брали участь у воєнних діях.

На сцену виходять дівчина із запаленою лампадкою і хлопець в камуфляжі зі склянкою води та окрайцем хліба на ньому. Дівчата називають по черзі імена і прізвища тих, хто не повернувся з війни, кладучи квіти на символічний надгробний камінь воїнам-інтернаціоналістам, які загинули під час бойових дій.

Їх було тринадцятеро, наших полеглих земляків-афганців, уродженців Умані та Уманського району: Володимир Шевчук, Олексій Хміль, Олександр Кузьмук, Микола Руденко, Володимир Майко, Іван Цвітоха, Олександр Захаревський, Василь Хамко, Володимир Гребенюк, Юрій Татаринов, Андрій Лискін, Микола Бондар, Олександр Воронов.

Метроном відбиває по краплі хвилину мовчання: «Натягнуті нерви, немов тятива, і сумно згасає, і тяжко сплива хвилина мовчання»…

Командир військової кафедри майор Валерій Цкітішвілі доніс до аудиторії трепетні спогади про свого однокласника Андрія Лискіна, який загинув на війні, та зі словами: «Йому було лише 23, це був справжній офіцер», – заспівав пісню «Офіцери», в якій йдеться про людські цінності, що пізнаються тільки на війні, та офіцерську честь. Валерій Аркадійович, віддаючи честь присутнім на сцені офіцерам, став на коліно.

Нікого не залишила байдужою пісня «Чорний тюльпан» у виконанні директора Будинку культури Володимира Трояна.

Пам’ять крутить старе кіно, в якому обпаленими крилами спливають спогади про Афганістан, і як відлуння афганських гір, лилися вистраждані згадки з вуст гостей. Кожна з них – окроплена кров’ю…

Олег Зайченко – голова спілки воїнів-інтернаціоналістів, саме завдяки йому 10 років тому побачила світ книга «Відлуння афганських гір». У виступі Олег Володимирович наголосив: «Нас об’єднує пам’ять про службу, про тих, хто не повернувся, а війна – це частина нашої історії, про яку ми повинні пам’ятати».

Олександр Кулібаба – дорогу ціну заплатив він за можливість жити і бачити білий світ, адже втратив на війні руку і ногу. Але серед жорстоких буднів війни пам’ятає тільки найцінніші моменти, адже армійська чоловіча дружба, випробувана в боях, – найміцніша.

Ветеран війни в Анголі, полковник Петро Заярний поділився із присутніми своїми спогадами про виконання інтернаціонального обов’язку, коментуючи фото на проекторі.

Ліричну ноту вечора продовжили учасники ансамблю сучасної музики «Унікум», трепетним виконанням пісень «Розмова з портретом» (солістка Марія Заболотна) та «Группа крови на рукаве» (солістка Ніна Бабак).

Гарячою краплею стікала сльоза у присутніх – в пам’ять про тих, хто ніколи не побачить рідної землі, для кого не розквітнуть навесні сади, за тих, кому було всього лише 20 літ…

Приємно, що маємо таке покоління, яке співає пісні тих років, проймається долею учасників афганської війни, гіркотою тих невиправданих років.

Значить, пам’ять жива, і житимемо ми разом з нею.

Щира подяка учасникам народного СТЕМу «Добродії» (художній керівник Галина Бруй), народному духовому оркестру (художній керівник Владислав Стадніцький), ансамблю сучасної музики «Унікум» (художній керівник Іван Смірнов), студентам кафедри військової підготовки ( керівник майор Валерій Цкітішвілі) за підготовку і проведення уроку мужності.