Схилімо голову перед пам’яттю полеглих!
Світлі, яскраві, сонячні травневі дні повертають нас, наші думки до травня 45 року ХХ століття. Тоді прийшла вистраждана, згорьована, довгоочікувана звістка про Перемогу над нацизмом в Другій світовій війні.
Всіх хто пам’ятає, хто хоче миру, хто мав у своїй сім’ї воїнів-переможців, всі чиї сім’ї торкнулось страшне лихоліття тієї війни, йдуть до пам’ятників, братських могил, поодиноких поховань, йдуть в храми, щоб вшанувати тих хто вистояв, виплакав, кров’ю своєю приніс Перемогу.
Керівники університету, факультетів, кафедр, громадських формувань, викладачі, студенти, працівники 8 травня у День пам’яті та примирення прийшли до пам’ятника випускника навчального закладу, Героя Радянського Союзу Юрія Глібка.
В хвилині мовчання схилили голови перед пам’яттю мільйонів співвітчизників, які загинули у Другій світовій війні 1939-45 років: які мужньо боролися на фронтах, в партизанському та національно-визвольному підпіллях, рухах опору, самовіддано працювали на підприємствах у тилу, концентраційних таборах та на примусових роботах.
Щоби не забувати про жертви тієї страшної війни, в якій загинуло понад півсотні мільйонів людей в усіх країнах світу. Із яких майже кожен п’ятий, – з України.
Весняні квіти лягли до підніжжя постаменту на якому як нагадування стоїть легендарний танк Другої світової війни.
В цей день людство згадує тих хто не засіяв свою ниву, не народив дитину, хто не знав першого кохання, хто віддав найдорожче – життя, за те, щоб майбутні покоління жили в мирі.
Згадати юнаків і дівчат, чоловіків і жінок, дітей і старих, які й вдень і вночі, і в спеку і в мороз, і в погожий день і в зливу, щогодинно, щомиті віддавали самих себе одній меті – Перемозі.
Жахлива війна чорним крилом двічі спопелила, зруйнувала, покрила небажаним горем, проорала окопами українську благодатну землю.
В кожну родину, хату, найвіддаленіший хутір війна принесла страждання.
Мільйони людей загинули на фронтах, партизанських загонах, концтаборах, померли від ран, пропали безвісти, не дожили…
Чи можна забути тих жінок, дівчат, які запряжені в плуга, орючи поле, з кайлом в шахті ждали звістку з фронту.
Чи маємо право ми забути тих підлітків, які просто неба у дві – три зміни виготовляли зброю для фронту?
Сидячи в ошатних офісах, подорожуючи розкішним авто, виходячи з політичної доцільності, ми можемо дозволити давати свої оцінки політичним діячам, генералам, керівникам держав, взагалі оцінювати ті події того часу.
Так, все піддається історичному аналізу.
Але хто скаже, як би був влаштований нинішній світ як би не було жертовності цілого покоління, мільйонів людей незалежно від національності? Як би не було Перемоги Травня 1945 року.
Згадаймо Уманську Яму, Сухий Яр, Третій ревір, захоронення біля Обеліска, Міщанському цвинтарі, в безіменних могилах Острівець, Зелену Браму…
Згадаймо тих, хто приніс світу Мир!
Подвиг ваш на віки безсмертний!
Пам’ятаймо!
Фотогалерея
