Ти з нами, Кобзарю, через віки
Період національного відродження України кличе нас до більш глибокого сприйняття й осмислення творів поета. Відомо давно: у геніїв немає дати смерті. Їхні думки, їхні справи безсмертні. Вони допомагають нам долати час, жити правдою й істиною, пам’ятати про своє покликання на землі. Прикладом є його власна доля. Чому ми й далі кличемо цю велику постать, яка так настраждалася в боротьбі та злиднях, на наші тяжкі перехрестя, чого шукаємо і просимо в нього? Він же звертався до нас, «синів сердешної України», ще ненароджених тоді, які стануть живими, щоб ми схаменулися, були людьми, не дурили дітей своїх, полюбили свій край щирим серцем, не обманювали себе, почитали нашу славу:
Схаменітся, недолюди,
Діти юродиві!
Подивіться на край тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся. Братайтеся!
У чужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає…
Шевченко один був спроможний обміряти своїм генієм усе українське життя. Отакої любові до України, до рідної землі він учив і нас:
А верби ген понад ставом
Тихесенько собі купають зелені віти…
Це – Україна. І не випадково поет називає її раєм, бо й справді: цю божественну красу, що дає наснагу душі, треба обожнювати й оберігати. Ми за Шевченковими заповітами взялися будувати державу, а тому покликані завершити почату справу, бо якщо не зуміємо, – вкриємо себе ганьбою на віки вічні.
Уявити себе без Шевченка – все одно, що без неба над головою. Він – вершина, парость родового дерева, виразник і хранитель народного духу. Навіть плоть його вознесена на вершину. Іншої такої могили на планеті немає. В своєму листі до Ф. Черненка Г. Честахівський писав: «Про Тараса знає вся кріпацька Україна, що він був її батьком - заступником, що він спочив коло Канева. Приходять люди з слобод вклонитися його могилі. Я часто застаю коло могили простих слобожан; стоять, поскидавши шапки, спершись на ціпки з клуночками за плечима, і дивляться на могилу так, що я ще ні разу на своїм віку не бачив такого щирого, тихого, зласкавленого погляду людського, ніби в цій могилі закопалася остання надія на їх луччу долю».
Невже життя іде по кругу,
Невже отак і будете рабами
Під чоботом чужим моголами
По всіх світах тинятись голими?!
Невже… Не вірю я в таку безвихідь.
Розквітне Україна – знаю!
І вільно жити, вільно дихати
Народу стане в ріднім краї.
Десь там Дніпро реве ревучий,
І яр холодний – гайдамацька воля.
Черкаси, Чигирин, кобзар на кручі
Перебирає віщо струни болю.
У відділах Наукової бібліотеки Уманського НУС діють книжкові виставки, присвячені 201-й річниці від дня народження Т.Г. Шевченка. Запрошуємо всіх бажаючих до перегляду.
Фотогалерея
