У пам’ять про людину з великим серцем та чесною душею Ларису Цимбровську
«Людина живе доти, поки про неї живе її пам’ять», – саме такими словами розпочала зустріч директор Наукової бібліотеки Уманського НУС Світлана Нижник, яка привітала гостей, що прийшли вшанувати світлу пам’ять поетеси, берегині історичної спадщини університету, краєзнавця, людини з великим серцем та чесною душею Лариси Цимбровської. Світлана Володимирівна зазначила, що 18 травня відзначався Міжнародний день музеїв, – дата, з якою було тісно пов’язане життя чудової жінки, яка залишила яскраві спогади в житті кожного, хто її знав. У бібліотеці розгорнена виставка з науковими надбаннями, адже Лариса Олександрівна, як науковець, мистецтвознавець, зробила неоціненний внесок у розвиток Уманщини: вивчала Коліївщину, прекрасний екскурсовод, збирач українських історичних пісень про гайдамаччину, дослідник пам’ятних знаків та історичних місць, одна із засновниць товариства «Берегиня», автор ліричних поезій, учасниця проекту пам’ятника Гонті та Залізняку, гостинна господиня – цей список про глибоку та багатогранну особистість Лариси Цимбровської можна продовжувати ще і ще…
Комунікабельна, легка та скромна у спілкуванні, енергійна, безкорислива, – саме такими словами згадували її рідні, друзі та колеги.
У затишній атмосфері легкокрилими птахами спливали теплі спогади про Ларису Цимбровську, кредом життя якої були слова: «Якщо людині важко – їй потрібно допомогти».
Із вуст рідних, які щиро дякували за збереження пам’яті про неї, присутні дізналися про історію родини, в якій виховувалась Лариса Олександрівна, як вона прищеплювала молодшому братові Миколі любов до мистецтва, про посаджені нею кущі та дерева, що нагадуватимуть про її щирість та доброту…
Учасники круглого столу за чашкою чаю пригадували моменти свого життя, пов’язані з Ларисою Олександрівною, цитували її поезії, передивлялися світлини, заспівали пісню Степана Руданського, яку вона любила за життя. І полилися невмирущі рядки журливим струмком: «До тебе, моя річенько, ще вернеться весна, а молодість… не вернеться, не вернеться вона».
Друзі та колеги одностайно дали обіцянку продовжувати її справу, згадувати її настанови та оприлюднити доробки мистецтвознавця для наступних поколінь.
Від себе особисто додам: якщо живуть у пам’яті людей багато чудових спогадів про особистість, значить, вона прожила щасливе і гідне життя.
Надія Зубова, методист Центру культури і виховання студентів
Фотогалерея
