В словах Пророка – наша сила
Твори Тараса Шевченка влилися перлинами літературного мистецтва у вир української класичної літератури. Сучасники вважають великого Кобзаря людиною-пророком, геніальним поетом і художником. За силою слова у творчості, Шевченко є величиною геніальних масштабів. А його вірші наскрізь пронизані глибокою любов’ю до України та її народу.
Тарас Григорович тонко відчував глибину українського серця і своєю турботою об’єднував людей, які прагнули свободи мислення та вільного життя на теренах рідної землі.
Актуальність тематики творчості Шевченка і нині є провідною, а слова:
«Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю Волю окропіте.
І на оновленій землі
Врага не буде, супостата,
А буде син, і буде мати,
І будуть люде на землі», – вказують на пророцтва генія, які стають реаліями сьогодення.
22 травня – пам’ятна та важлива дата для кожного українця та прихильника творчості Кобзаря. Саме цього дня, 161 рік тому, прах Тараса Григоровича Шевченка, згідно з його заповітом, було перепоховано в Україні на Чернечій горі у Каневі. Тарасова гора і нині є місцем, до якого не заростають народні стежки. Адже нині до його могили їдуть люди з усіх куточків землі.
На жаль, доля розпорядилася так, що Пророк побачив рідні українські широкополі лани лише з небесної височини. Шлях до Батьківщини Шевченко в думках і віршах прокладав ще з часів розлуки з Україною, тому заповідав поховати його на рідній землі, де було б йому видно «…і Дніпро, і кручі…». Тож 58 днів дух Тараса очікував у Петербурзі на дозвіл від царського уряду про перевезення його тіла на Україну.
Квітень 1861 року ознаменувався початком довгої подорожі домовини з прахом поета до рідної землі. Через всю росію, з Півночі, через Серпухов, Тулу, Орел, Кроми, Дмитровськ, Сєвськ, Глухів, Кролевець, Батурин, Ніжин, Носівку, Бровари, на Південь до Києва 14 діб тривав останній путь Кобзаря із вірними супроводжуючими – українським iсториком О. Лазаревським i виконавцем волi Тараса Шевченка Г. Честахiвським.
«Тихе пристанище і спокій коло Канева», про яке мріяв при житті Кобзар, символічно стало знаковим: саме в час перепоховання цар «дарував» крiпакам волю.
«Благовiй же до граду нашого, Україно: в нас покоїться прах Тараса Шевченка! Тут, на однiй з найвищих гiр Днiпрових, як на горi Голгофi, подiбно Хресту Господньому, водрузиться хрест, що його бачитимуть i по цю, i по ту сторону Днiпра», – такими словами канівський протоієрей Гнат Мацкевич завершив служіння Заупокiйної Лiтургiї по Тарасу Шевченку.
Свою Україну любiть;
Любiть її во время люте,
В останню, тяжкую минуту
За неї Господа молiть.
Ми нащадки твої, Тарасе! Ми вірні та люблячі сини і доньки своєї країни. І немає серцю милішої в світі, ніж наша затишна, любляча, щедра, квітуча та родюча Україна. Ми послідовники високих цінностей та ідей твоїх, Кобзарю. Ми сильні завдяки пройденому тобою шляху й імунітету предків своїх. Вклоняємося пам’яті сина української землі, борця за волю людську, який довів, що лише народ має величезну силу, здатний змінити своє життя на краще. Адже сила народу – у висловленні власного бачення щастя на теренах рідної землі.
Нині ми відвойовуємо Україну від зазіхань тих, хто колись «райський» прихисток надав тобі, Кобзарю, хто забороняв висловлювати власні думки. Ми всі стали на захист нашої держдави й обов’язково звільнимо її від «москальського гніту». Адже пам’ятаємо твої слова: «Кацапа звідусіль жени! Хай здохне в ямі при дорозі! Ти подаєш йому води, а він вже … на порозі!»; «Ляхи були, усе взяли, Кров повипивали!.. А москалі і світ божий В путо закували»; «Отак подивишся здаля, на москаля-І ніби справді він людина, Іде собі, мов сиротина, Очима – блим, губами – плям, І десь трапляється хвилина, Його буває навіть жаль, А ближче підійдеш – скотина!»
Спи спокійно, Тарасе! Дніпровські кручі вже давно стали місцем сили українського народу, а твої слова – бездонним джерелом мудрості і символом свободи!
Пресцентр Уманського НУС
