Відкрита виховна година «Думи мої, думи», присвячена вшануванню пам’яті Великого Кобзаря
Щовесни, коли тануть сніги
І на рясті просяє веселка,
Повні сил і живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка.
«Думи мої, думи мої, лихо мені з вами…» – злітають пораненими птахами рядки шевченківських поезій в просторій залі Уманського національного університету садівництва, де 12 березня для студентів відбулася виховна година, присвячена вшануванню пам’яті Шевченка, яку підготували учасники народного самодіяльного студентського театру естрадних мініатюр «Добродії» під керівництвом Галини Бруй.
На задньому плані сцени – великий портрет Шевченка, який постає перед глядачами як поет, громадянин, живописець та нескорений борець за правду.
Починається театральне дійство: виходить кобзар з бандурою, бринять струни – і тихо ллється розповідь: За думою дума роєм вилітає,
Одна давить серце, друга – роздирає.
А третяя тихо, тихесенько плаче
У самому серці, може, й Бог не бачить.
До бандуриста підбігають дівчата, просять розповісти «про Січ, про могили, про старину…, щоб на весь світ почули, що діялось в Україні, за що погибала, за що слава козацькая на всім світі стала».
Перед глядачами постають жорстокі картини солдатчини, адже лоби брили не панським синам, а юнакам із кріпацьких сімей. А ось тривожить душу та крає серце гірка доля матері-вдови, яка плекає надію про кращу долю для свого сина, але після смерті чоловіка змушена йти в найми: «У багатих ростуть діти, верби при долині, а у мене одним одно та й те, як билина». Настав час: поголили чуприну синові, забрали єдиного сина в солдати: «Мати взяла торбу, пішла селом… Скалічені руки до Бога здіймала, свою долю проклинала…» Не витримала, збожеволіла від горя та туги, ходить селом та страшно голосить.
А ось Катерину, яка знеславила свою родину, виганяють батьки з дому. Не можна без хвилювання та трепетних емоцій сприймати рядки Шевченка, в яких батьківські прокльони перегукуються з гірким болем, ніжністю та материнською ласкою: «Доню моя, доню моя! Цвіте мій рожевий! Як ягоду, як пташечку, кохала, ростила на лишенько…». Жорстокі поневіряння Катерини, яку занапастив москаль, закінчились трагічно: «Прийми, Боже, мою душу, а ти, водо, – тіло…».
Сумна картина кріпацької дійсності змінюється іншою: пан-управитель наказав молодого відправити в солдати, а молоду – закрити у своїх покоях. Не витримала Марина – підпалила панський маєток, у Києві у всі дзвони дзвонять: «Пожежа! Горять панські палати…». Зарізала дівчина пана, не витримала наруги, а сама збожеволіла…
Учасники СТЕМу «Добродії» також відтворили славну сторінку козаччини, ватажків Коліївщини Гонту та Залізняка.
Червоною ниткою проходили думи впродовж усієї театралізованої постановки. Під кінець дійства ведучі заходу до слова запросили професора Юрія Терещенка, який подякував організаторам театрального дійства і засвідчив, що завдяки Шевченку живе Україна, саме завдяки йому її знають у всьому світі.
Залишається побажати активним учасникам СТЕМу «Добродії» та їхньому незмінному керівнику Галині Бруй довгих літ, успіхів на великих сценах і багато творчих постановок на благо молодого покоління.
Глядацька аудиторія вдячна Євгену Горячкіну, Павлу Мельниченку, Дмитру Чебанову, Івану Дмитрику, Марії Тихомировій, Артуру Гуртовенку, Катерині Волковій, Анні Шведі, всім іншим учасникам колективу. Низький уклін художньому керівнику Галині Бруй за сумлінну працю та сіяння доброго, вічного.
Через віки линутимуть до нащадків слова:
Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,
Твій голос наші думи окриля.
Стоїть в новій красі, зборовши лихоліття
Твоя, Тарасе, звільнена земля.
Ми мали силу рвать кайдани
І кров’ю волю окропить.
Твоє ім’я не перстане
І нашим правнукам світить.
Надія Зубова, методист Центру культури і виховання
Фотогалерея
