28.01.2014 4788

«Вітчизняні записки» – 175 років

«Вітчизняні записки» – 175 років
«Вітчизняні записки» – 175 років
У січні  2014 року виповнюється 175 років з часу заснування (1839) журналу «Отечественные записки».

Читачі Наукової бібліотеки Уманського національного університету садівництва мають унікальну змогу переглянути «Отечественныя записки» періоду 1863-1872 років (музейна кімната Наукової бібліотеки, каб.№4, І поверх).

«Вітчизняні записки» (Отечественныя записки) – російський літературний журнал XIX століття, що зробив значний вплив на рух літературного життя і розвиток суспільної думки в Росії; виходив у Санкт-Петербурзі в 1818 - 1884 роках (з перервами).

Журнал був заснований істориком і письменником П. П. Свиньїн у 1818 році і заповнювався статтями на теми історії, географії, побуту і звичаїв Росії. 

На початку 1820-х років у випуску журналу брав участь журналіст, письменник, історик Н. А. Польовий.  Виходив до 1831 року; у 1838 році був відновлений Свиньїним і з січня 1839 року переданий А. А. Краєвському. 

Видавець-редактор журналу Краєвський перетворив «Вітчизняні записки» в учено-літературний і політичний щомісячний журнал великого об'єму (до 40 друкованих аркушів).  Кожен номер містив розділи «Сучасна хроніка Росії», «Науки», «Словесність», «Художества», «Домоводство, сільське господарство і промисловість взагалі», «Критика», «Сучасна бібліографічна хроніка», «Суміш».

До участі в журналі були залучені літератори різних напрямків і поколінь – В.А. Жуковський, В.Ф. Одоєвський, Д.В. Давидов, історики М.П. Погодін і С.П. Шевирьов, М.А. Дмитрієв, професор латинської словесності та філософії І.І. Давидов, відомий згодом слов'янофіл А.С. Хом’яков, С.Т. Аксаков, М.Ю. Лермонтов, В.А. Соллогуб, І.І. Панаєв, Ф.Ф. Корф та ін.  Критичним відділом керував спочатку В. С. Межевич, з осені 1839 р. до весни 1846 р. – В. Г. Бєлінський, потім Валеріан Майков, пізніше – С. С. Дудишкін.

Бєлінський залучив до участі своїх друзів і однодумців Боткіна, Бакуніна, Грановського, Кетчера,  Кудрявцева, пізніше в «Вітчизняних записках» взяли участь Н.П. Огарьов, А.И. Герцен, Н.А. Некрасов, І.С. Тургенєв. 

 Із причин матеріально-побутового (Краєвський низько оплачував роботу Бєлінського, одночасно вимагаючи рясно писати на найрізноманітніші теми) та ідейного характеру Бєлінський з квітня 1846 р. припинив працювати в журналі і з січня 1847 р. став критиком журналу «Современник»Некрасова і Панаєва.  У «Современник» перейшов також Герцен. 

Видавцем-редактором журналу в 1860-1866 роках спільно з Краєвським був С.С. Дудишкін. 

У 1868 році Краєвський передав журнал Н. А. Некрасову.

У квітні 1884 рокужурнал був закритий за особистим розпорядженням головного цензора Росії, начальника Головного управління у справах друку, Євгенія Феоктистова, в недавньому минулому – співробітника журналу.

 Журнал обслуговував ліберально налаштованих читачів, відомих як інтелігенція. Такі видатні романи як «Пан Халявський» Григорія Квітки-Основ'яненка (1839), «Обломов» Івана Гончарова (1859) вперше з'явилися в журналі «Отєчєствєнныє запіскі».

                                       Світлана Нижник, директор Наукової бібліотеки університету

Рубрика: Бібліотека