22.11.2013 5303

Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту

19 листопада на кафедрі фінансів і кредиту Уманського національного університету садівництва серед студентів 2 курсу спеціальності «Фінанси» була проведена виховна година, присвячена Дню пам'яті жертв Голодомору.

Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту
Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту

Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933 роках. Ще довго-довго, з покоління в покоління будуть передавати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.

Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту
Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту
Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту
Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту
Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту
Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту

Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією.

Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту
Вшанування пам'яті жертв Голодомору: виховна година на кафедрі фінансів і кредиту

То був страшний навмисний голод.

Стріла була така нищівна.

Щоби згромадити стодолу

Колгоспної катівні.

То був страшний навмисний злочин.

Такого ще земля не знала.

Закрили Україні очі.

І душу міцно зав'язали.

Сліпу, пустили старцювати...

Луна ще досі в оболонях.

Здичавіла вкраїнська хата

На березі своїх агоній.

Глуху, заставили мовчати.

А то би світ втопивсь в Славуті.

Як божевільно їла мати

Свою дитиноньку майбутню.

Мерцями всіялося поле.

Ні хрестика і ні могили.

То був такий навмисний голод.

Чи, Боже, й Ти вже був безсилий?

(Тарас Федюк «Навмисний голод»)