Холоне серце, як згадаю, що не в Україні поховають.
22
травня в історії України значиться суперечливою датою, адже цей день вкотре нам
нагадує про велику і передчасну втрату – смерть Великого Кобзаря та заспокоює
душі справжніх українців тим, що його дух все ж знайшов свій спокій на рідній
землі. Ця дата – роковини перепоховання праху славного сина своєї вітчизни,
Пророка на всі часи. І вже традиційно колектив Уманського національного
університету садівництва вшановує пам’ять великого Кобзаря разом з громадою
міста.
Тарас Шевченко став для українців носієм «святої правди», правди, за яку гинули багато люду в минулі роки, правди, яка мала на меті об’єднати український народ в єдину, велику, могутню Українську державу. Поет, якого боялися і живим, і мертвим, великодушно вболівав за Україну та її народ, а тому став символом української свободи, взірцем українського волелюбства. І ще в «Заповіті» Великий син українського народу виявляв волю свою бути похованим саме на Вкраїні милій:
«Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно,- було чути,
Як реве ревучий!»
Помер 47-річний український поет у Санкт-Петербурзі, там його спочатку і поховали на Смоленському кладовищі. Тож, завдячуючи друзям і шанувальникам його творчості, знаючи про «Заповіт» (1845 р.) і дякуючи клопотанням Михайла Лазаревського, через 58 днів, у квітні 1861 р., прах великого Кобзаря було доправлено в Україну та перепоховано на Чернечій горі у Каневі.
Прес-центр Уманського НУС
Фотогалерея
