Хвали зиму після Миколи

Духовна культура українського народу, його обрядовість, традиції, фольклор сягають тисячоліть. Висока моральність предків, щира приязнь у стосунках, взаємодопомога, шанування свого родоводу – все це гідне наслідування нинішнім поколінням.

Українці живуть у постійному очікуванні та веселому передчутті великої кількості свят в грудні. Таких, що об’єднують та згуртовують. З першого зимового місяця розпочинається ціла низка чарівних та веселих зимових свят.

Серед осінньо-зимових свят найбільше виділяється поетичністю й неповторністю одне з них – Андрія, чи як його ще називають – Калита, котре припадає на 13 грудня. Воно вважається парубоцьким, адже дівчата мали змогу відзначити свою покровительку Катерину 7 грудня. Тож свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь.

До прийняття християнства свято називали Калитою. Вважають, що воно походить від слова «календи». Молодіжні вечорницькі зібрання, які започаткувавшись під назвою Калити 13 грудня, тривали до Різдва – періоду повороту сонця на весну. В цей час найактивніше вдавались до завбачень майбутньої долі й ритуального кусання калити – обрядового коржа.

Пізніше первісну назву християнство замінило на ім’я святого апостола Андрія Первозванного. Один із староукраїнських літописів XIII століття оповідає, що апостол прийшов до Корсуня, спустився до Дніпра, вийшов на Київські гори, благословив їх і поставив великий хрест. Таким чином, переповідає переказ, апостол першим приніс християнську віру в Київ. Так на честь святого Андрія Первозванного з’явилося свято, яке зберегло і первісну назву – Калита.

Зі святом, котре пишно відзначали в Україні, пов’язано чимало обрядододій. Про це говорять і прислів’я. В народі вважали, що «На Андрія треба кожуха-добродія», «На Андрія вложи руку в засув у хліві». Але найбільше їх присвячено дівочій долі: «На Андрія робиться дівицям надія».

За матеріалами книги В. Скуратівського «Дідух: свята  українського народу»