"Як я умру, на світі запалає покинутий вогонь моїх пісень…"
1 серпня виповнюється 100 років від дня смерті Лесі Українки – відомої української письменниці, поетеси, публіциста, громадської діячки.
За свого життя Лариса Петрівна Косач (справжнє ім’я поетеси) бувала в Умані. ЇЇ перебування в місті пов’язане з нашим навчальним закладом. В Умані жила сестра батька Олександра Косач-Шимановська, яку Леся називала «тітка Саша». Сини Олександри Антонівни – Павло та Антін Шимановські – в 1893–1900 роках навчалися в Уманському училищі землеробства і садівництва. Вірогідно, що Леся неодноразово гостювала у родичів.
Із Лесиних листів до дядька Михайла Драгоманова відомо, що вона готувала братів Шимановських до вступу в училище: «…У нас тепер живе тітка Саша з двома хлопцями, і хлопці ті учаться потроху зо мною, готуючись до «земледельческого училища»…» (лист від 10 (22 грудня) 1892 р., Колодяжне).
«…А я немало мучу тітчиних «хлопців» над німеччиною та іншим «просвещением» ( лист від 11 (23 лютого 1893 р., Колодяжне).
Із листа Лесі до сестри Ольги, датованого 16 (28 липням) 1898 року з Гадяча: «…Напиши, як ти застала наших в Умані, коли ви з Тосею вмовилися їхати і які плани Костецького? (Тося – Антон Борисович Шимановський).
Слід відмітити, що Микола Данилович Костецький – товариш старшого сина О. А. Косач-Шимановської, Павла, випускник Уманського училища землеробства і садівництва 1896 року, а згодом – відомий селекціонер, талановитий садівник, товариш М.І. Вавілова.
Пізніше Леся Українка знову відвідує Умань, щоб зустрітися з німецьким хірургом, професором Берлінського університету Ернестом Бергманом, який на запрошення однієї багатої родини відвідав Умань, щоб оглянути хвору жінку і надати їй необхідну допомогу.
На той час поетеса вже багато років боролася з важкою недугою – туберкульозом кісток. Хвороба не відступала і потрібно було робити дуже складну операцію, але лікарі утримувалися від цього радикального кроку, побоюючись негативних наслідків. Леся була змушена шукати порятунку у знаменитого хірурга.
Із листа до Л. М. Драгоманової від 6 (18) грудня 1898 р.: «…Оце знов писатиму без толку, бо знов спішуся. Сеї ночі виїжджаю екстренно з Києва в Умань, щоб піймати там проф. Бергмана, до якого я збиралась в Берлін. Се щасливий випадок, що Бергман визваний в Умань на операцію, і треба сей випадок ловить. Таким способом завтра буде рішено, чи можна мені робить операцію, чи ні. Коли ні, то я і не рипатимусь в Берлін, а коли можна і слід, то вже вибиратимусь як треба, знаючи, на який кінець… В Умані не засиджусь, думаю післязавтра вернутись, бо мама тепер в Колод[яжному], а вернеться тільки перед різдвом…»
У листі від 11 (23) грудня 1898 року Леся повідомляє дядині про зустріч із лікарем: «Зо мною справа так: Бергман сказав, що операцію треба зробить і щоб я приїздила в Берлін після 7-го января ст. ст. Так я і зроблю. Він казав, що боятись нема чого і що навіть нога подовшає після операції. Значить, all right! Я дуже рада, може, справді скінчиться оцей «безконечник». Мама раніш казала, що хоче теж їхати зо мною в Берлін, певне, і тепер вона рішить так, тільки я ще про се нічого не знаю, її ще нема в Києві і на листи мої ще нема відповіді…»
У листі до матері (17 (29) грудня 1898 р.):
«…Починаю збирати відомості про Берлін. Кажуть, що там можна устроїтись не дуже дорого. П[ані] Гіберман казала, що операція мусить обійтись рублів у 100 (або й 50), що про ціни лічебниць і клінік вона не знає, а на приватній домівці можна устроїтись з усім утриманням, їдою і пр. рублів на 50 у місяць. Орися, – я оце була сьогодні у неї в гімназії [звідти заходила в клініку, де лежить д-р Левицький, йому вже різали око, але ще невідомо, який скуток], – каже, що її тітка Кістяківська живе в Берліні зовсім не дорожче, ніж жила в Києві. Впрочім, Орися обіщала написати тітці скоро і розпитатись детально, що скільки коштує. Так що можна буде зложити якийсь бюджет.
…Здоров’я моє добре, т[о] є[сть] я було трохи простудилась після Умані (тоді капосно було надворі!), захрипла сильно, але то вже минулось, та й взагалі то було пусте; головно, що припадків не було, може, через те, що настрій у мене «повышенный» після розмови з Бергманом. Аж мені самій дивно, що я так уже зовсім не боюсь операції, аже ж у людей якось прийнято боятись таких речей. Може, се я так через те, що сам Бергман не страшний, нема у нього і сотої долі тієї важності, що у наших «світил».
Ймовірно, що тієї зими Леся зупинялась у Шимановських.
26 січня 1899 року професор Бергман прооперував хворий суглоб правої ноги 27-річної українки. На батьківщину вона повернулася майже через півроку. Хвору поетесу в Берліні доглядали по черзі мати і сестра Ольга.
Операція в берлінській клініці професора Бергмана пройшла успішно. Вона відстрочила смерть Лариси Петрівни Косач, що дало можливість їй написати ще багато талановитих творів.
Останні роки життя Лесі Українки пройшли в подорожах до Єгипту й на Кавказ з метою лікування.
Померла поетеса в Сурамі на 42-му році життя. Похована на Байковому кладовищі в Києві у 1913 році.
Ця надзвичайна й талановита жінка живе серед нас, вона не вмерла, а тільки зробила крок у безсмертя:
Ні! Я жива, я буду вічно жити,
Я в серці маю те, що не вмирає.
