15 червня – День захисту людей похилого віку
Люди похилого віку є вразливою категорією населення, особливо у сучасних реаліях. Звісно, можна сподіватися на державу, сусідів, служби соціального захисту та волонтерів. Але значно надійніше – розраховувати на себе. І це добре розуміють в Уманському національному університеті садівництва. Адже колектив навчального закладу завжди пам’ятає про своїх науково-педагогічних працівників, які нині перебувають на пенсії. І кожен університянин впевнений, що нам під силу підтримувати людей похилого віку, які живуть поряд. Важливо лише, щоб кожен усвідомив власну відповідальність за людину, яка сягнула рубежу «золотого віку». Людину, яку ми знаємо чи просто побачили в маркеті, аптеці, на вулиці. Адже від маленької допомоги сьогодні залежить завтра тих, хто творив кожен наш день.
Усе частіше ми зустрічаємо стареньких, про яких дбають рідні та близькі. І на серці від такого споглядання стає легко та радісно. Ми дбаємо про власних бабусь і дідусів, допомагаємо батькам, адже справедливо вважаємо, що кожен у зрілому віці повинен мати безпечне та щасливе, безтурботне життя. Але, на жаль, проблемною ситуацією у родинах лишається і ставлення родичів чи співмешканців до стареньких. Люди «золотого віку» не в змозі відстояти себе, адже фізично вони слабкі або бояться висловити думку.
Соціальна ізоляція, відчуження та бідність – основні негативні критерії, які доволі часто спіткають людей похилого віку. Особливо тих, які, в силу воєнної дійсності, лишилися самі. Вони не жаліються і не плачуться. Однак їхні сумні очі ви помітите скрізь. Вони часто беруть зовсім мало товару і ретельно його розглядають, аби купити якісне за меншу плату. Вони схильні купувати радше коту чи голодному псові кісточку, корм, аніж дбати про особисту ситість. Вони, мов діти – беззахисні, неквапливі, буває надто багато жаліються, говорять щось на нашу думку «не те» – та нам варто бути завжди терплячими, адже не знаємо, якими будемо у старості самі. Саме тому нам варто бути уважними, турботливими, аби помічати грубе поводження зі старенькими та докладати максимальних зусиль для усунення таких ситуацій.
І нині саме той день, коли кожен з нас може зробити сьогодення сивочолих мешканців нашої країни кращим відтепер і надалі. Тож наснаги всім і прекрасних можливостей! Унаочнімо вже зараз, що ми заслуговуємо на гідну старість – в радість. Змінюймо світ у цю хвилину!
Пресцентр Уманського НУС
