22 січня – День Соборності України
Зимовий період в Уманському національному університеті садівництва традиційно надзвичайно насичений: незважаючи на канікули та перепочинок від аудиторних занять, викладачі відкривають рідні історичні скарбниці практичного втілення Соборності молодому поколінню українців, акцентуючи увагу на філософському корінні об’єднання українських земель. Чому українські гетьмани Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Пилип Орлик переймалися ідеями боротьби за національні інтереси України? Чим зумовлюється тиск росії на автономність і вільність українців, що прослідковується у всі часи? Це питання, що потребують глибоких досліджень,але передувати їм мають розуміння національної ідентичності й ідеї.
У 1910 році 22 січня було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. Важливість цього документу полягає не лише у територіальній незалежності України – він став фундаментальним проявом волі українців до етнічної і територіальної консолідації, свідченням національної єдності, динамічної самоідентифікації, етапом становленням української нації.
22 січня 1918 року було проголошено повну незалежність Української Народної Республіки, що задокументовано у прийнятому IV Універсалі УЦР. Відбулася ця знакова подія в історичному Фастові, там, де між Галичиною і Україною була укладена перша угода про злуку. А в 1919 році українська делегація на Паризькій мирній конференції представила мапу територій України.
Події сучасності достеменно демонструють всьому світу, до чого призводять неповага допринципів міжнародного публічного права. І хоч територіальна цілісність передбачає захищеність міжнародною спільнотою від посягань з боку інших держав шляхом застосування військової сили, українці самостійно піднялися на захист рідної країни від росіян-окупантів, об’єднавшись у єдиній любові до своєї Держави. Саме тому надактуальними нині є слова Архиєпископа Агапіта: «Під час руйнування України знайшлись вони, її вірні діти, що допомогли їй устати на ноги й об’єднали її в одну Народню Республіку. Якраз сьогодні обходимо нове свято зєдниненням двох частин України, а я молюся і благаю Господа, щоби зі зєдиненням обох частин України Господь зіслав на нас єдність духа».
Тернистий шлях, яким йшли наші прадіди до єднання, став щільним фундаментом української самоідентифікації. В його основі лежать волелюбність, працелюбність, гідність і готовність до кращого життя не лише у власних очах, а й серед світової спільноти.
Ми, українці сучасності, повною мірою усвідомлюємо важливість Акту Злуки, як свідчення відновленої після Першої світової війни незалежності Соборної України. Її, на жаль, було втрачено, але запалене вогнище тліло ідеями, помислами та жертовністю свободолюбців. І незалежність відновилася, піднялася нездоланним Феніксом з попелу комуністичного режиму. А нині вона викрицьовується й гартується у горнилі війни, аби стати міцною та нездоланною навіки.
Пресцентр Уманського НУС
