4 червня – Міжнародний день безневинних дітей - жертв агресії
Найпоширеніша жахлива агресія сьогодення – військові конфлікти. А тому метою Міжнародного дня дітей-жертв агресії є привернення уваги світової спільноти до болю та страждання дітей усього світу, які піддаються фізичному та морально-психологічному насильству під час війни.
Діти України, на превеликий жаль, вже знають, що таке воєнна агресія. І не з історичних джерел або кінострічок. Наші діти на власні очі споглядають жахіття війни, її наслідки – і ці чорні тіні закарбовуються у пам’яті молодого покоління назавжди. Біль і страждання наших дітей – відповідальність і провина дорослих. Тих, які подорослішали лише фізично, але залишилися духовно у своєму незрілому, викривленому образами минулому.
Саме байдужість дорослих всього світу є зеленим світлом для подальших злодіянь країн-терористів. І спільнота Уманського університету садівництва закликає суспільство до викорінення ганебних вчинків відносно дітей. Наша повага до себе підсилюється вміннями коректно та дипломатично захистити власний простір від всіх видів агресії. Адже діти підсвідомо вчаться у нас і потім житимуть за цією моделлю поведінки. Тож нині ми кажемо тверде та впевнене «НІ» фізичному та морально-психічному насильству безневинних дітей.
Ми зібрали цитати дітей університян про сьогодення. Своїми висловами та цікавістю вони прагнуть достукатися до сердець дорослих людей. Ось що вони кажуть:
- « А хто наміряв війну?»
- «Ще так багато хорошого хочу встигнути зробити»
- «Я хочу миру, набридло сидіти у підвалах!»
- «Не вбивайте мене, я – хороший»
- «А можна дожити до 100? А у кого треба попросити?»
- «Я вже навчаюся дипломатичній справі, аби не допустити жодної війни у світі».
- «А росіяни вчили в школах, що кордони іншої країни перетинати без дозволу не можна, чи тільки українці таке вчать?»
- «А у путіна теж є мама? Чому вона його не сварить?»
- «…скажи росіянам, що небо для повітряних зміїв, а не для ракет та бомб»
- «Чому росіяни такі злі, що на нас напали? Ми можемо дати їм здачі?»
- «Тобі страшно, коли є сирена? Давай я триматиму тебе за руку міцно-міцно!».
- «Чому російці на нас напали, що поганого ми їм зробили? Я не хочу, щоб вони прийшли до нас додому і грали на моєму PlayStation».
- «Мам, обіцяю, навчатимуся добре, зможу переконати всіх, що росіяни брехуни і чинять зло»
- «Зроби тихше музику, бо не чути коли сирени нас спасатимуть».
А це вислів Олексія Стеценка, йому 4 рочки і він мешкає нині в м. Умані: «Мамо, так хочеться додому, в наш будинок… Там їхали російські танки та стріляли. Отак – БАБАХ. І потім будинки горіли, і наш, і люди всі бігли, і ти мене несла на ручках у ковдрі…. Тато на війні і нас захистить? Він скаже росіянам но-но-но, і вони втечуть. А я тут буду тебе захищати. Щоб у тебе ніхто не стріляв».
Наразі війна триває, але ми маємо гарних ангелів-охоронців. Ми можемо жити і творити добро попри все, в першу чергу допомагаючи рідним і власним діткам. Нам властиво аналізувати дійсність – і ми мусимо вчити цьому своїх дітей, аби уникнути подальших таких війн, катастроф і непорозумінь, злочинів та агресій. Тримаймося, українці, за нами правда свята. А з такими мудрими малюками – ще й світле і мирне процвітаюче майбутнє!
Пресцентр Уманського НУС
