Іполит Іванович Корабльов - основоположник раціонального бджільництва в Україні (150 – річчя від дня народження)

Багато віків, разом із розвитком цивілізації, розвивалося і бджільництво. Це відбувалося через прямі контакти пасічників, науковців, а також опосередковано, за допомогою літературних джерел. Так, з покоління в покоління, передавався новий досвід. Зміни у бджільництві проходили поступово, нестабільно та самобутньо, від бортьового та колодного вуликів – до сучасного, знайомого нам нині. Колосальний переворот у бджільництві було зроблено протягом однієї епохи, з винаходом рамкового вулика, штучної вощини та медогонки. Поступово на більш досконалі змінювалися засоби утримання бджіл, здійснювалися значні наукові відкриття та з’являлися винаходи.

Сьогодні ми вшановуємо пам’ять великого українського вченого, одного з основоположників наукового бджільництва, Іполита Івановича Корабльова.

Відомий учений, видатний спеціаліст у галузі раціонального бджільництва, професор Іполит Іванович Корабльов народився 10 лютого 1871 році в селі Городок Духовщинського повіту Смоленської губернії. Батько Іполита був безземельним селянином, який служив у поміщика управителем за наймом. З дитячих років його сини пізнавали ази селянської науки. При нагоді вони часто супроводжували батька під час огляду полів і лісу. Якось батько знайшов у лісі два дупла з бджолиними роями. Батько вирізав їх, приніс додому та подарував сину. Цей подарунок відіграв важливу роль у житті дванадцятирічного Іполита, можна сказати – став знаковим. З того часу найцікавішим заняттям малого Іполита стало подовгу лежати в траві і спостерігати за снуванням бджіл біля льотків. Хлопчик намагався зрозуміти їх складну поведінку, дивувався узгодженим і правильним рухам. Мабуть, саме тоді його охопило величезне бажання вивчати життя цих невтомних трудівниць, яке зростало з року в рік. 

У шкільні роки маленький Іполит показав неабиякі здібності до навчання, тому учитель порадив батькові відправити його в Сущевське сільськогосподарське училище, яке було за шість верст від дому. Однак, попри те, що  учню доводилося кожен день долати цю відстань пішки, його це не бентежило. Він вчився легко й охоче, а в кінці навчального року радував своїх рідних похвальними грамотами.

У 1889 році, отримавши не просто диплом, а гарні знання, молодий Іполит Іванович зрозумів, що може сам навчати інших. Тому вирішив піти на педагогічні курси Духовщинського міського училища. Здавши успішно випускні іспити й отримавши  диплом, у 1890 році майбутній вчений отримав звання вчителя міських училищ.

Маючи свідоцтво на звання міського вчителя, Іполит Іванович Корабльов протягом 11 років був завідуючим Узвозською земською школою садівництва і бджільництва в Сошно Смоленської губернії та викладав у ній бджільництво. У 1897 р. він був призначений «завідувачем Узвозської військово-кінної ділянки для спостереження за правильністю постачання й організацією звезення нижніх чинів запасу та коней для комплектування армії на випадок мобілізації». На цих посадах Іполит Іванович працював до 1902 року, зарекомендувавши себе відповідальним і сумлінним працівником: «був завжди старанний, працьовитий, добросовісно виконував свої обов'язки при добрій моральності». Також у 1897 р. він взяв участь у першому загальному переписі населення країни, а за відповідально виконані поставлені завдання був нагороджений спеціальною медаллю.

Ще будучи викладачем училища, для практичних занять і спостережень Іполит Іванович придбав чотири колоди бджіл. Однак незручність догляду за комахами у такому вулику не приносила йому задоволення. Вперше рамкові вулики він побачив у 1896 р. на пересувній виставці, що була зорганізована Московською спілкою акліматизації та Ізмайлівською пасікою, якою керував професор Н.М. Кулагін. Іполит Іванович під великим враженням повернувся з виставки додому, де з чималим  інтересом прослухав лекції Н.М.Кулагіна про утримання бджіл у рамкових вуликах, а також привіз для зразку декілька рамок. Отримані на виставці нові знання дали йому змогу власноруч зробити рамкові вулики та пересадити у них бджіл із колод.

Протягом чотирьох років, з 1898 до 1902 рр., Іполит Іванович навчався на правах вільного слухача, відвідуючи лекції в Петровській сільськогосподарській академії (нині Московська сільськогосподарська академія імені К.А. Тімірязєва). Взимку, у вільний від лекцій і практичних занять час, щоб заробити гроші на прожиття, він працював учителем. Влітку ж увесь час приділяв бджільництву, працюючи на Ізмайлівській пасіці в Москві, під керівництвом Н.М. Кулагіна, де навчався практичному бджільництву.

По закінченні інституту, отримавши спеціальність агронома-ентомолога, Іполит Іванович був зарахований на посаду молодшого інструктора з бджільництва Департаменту землеробства та направлений на п'ять років до Полтави (1902 – 1907 р.). За цей період він детально вивчив стан розвитку бджільництва та шовківництва в Полтавській, Чернігівській, Харківській та інших губерніях України і розробив план заходів із розвитку бджільництва та шовківництва.

Його обстеження почалися із Лохвиччини, яка на той час була центром медової галузі Полтавської губернії. Місцем роботи стала знаменита у ті часи Жабківська нижча сільськогосподарська школа.  

Бджільництво у тих місцях велося досить примітивно, бджіл утримували в дуплянках і колодах. А це була роєбійна система утримання, за якої заради одержання меду знищували всю бджолину сім’ю. Результати обстежень показали повну відсутність у пасічників знань з ведення раціонального бджільництва: серед них панували різні забобони, повір’я, заговори, нашіптування. І якщо бджільництво було широко розповсюдженим, то відбулося виключно завдяки великим масивам посіву гречки – неймовірного медоносу. Загалом на той час на Полтавщині 93% утримань бджоли відбувалося у колодах і лише 7% – у рамкових вулика, які мали лише поміщики, священники та багаті козаки.

Вивчивши ситуацію, Іполіт Іванович Корабльов прийшов до висновку, що селянам не вистачає знань, а тому вся бджолярська галузь потребувала перебудови. Подальша діяльність вченого була спрямована на поширення раціонального бджільництва: організації короткострокових і тривалих курсів у Полтавській, Київській і Харківській губерніях, публікацію статей у сільськогосподарських журналах, таких як «Хуторянин», і сільськогосподарських календарях, читання лекцій, організацію спілок бджолярів і гуртків з бджільництва при сільськогосподарських спілках, яких в ті часи було багато. У 1903 р. І.І. Корабльов видав окрему книгу за результатами своїх обстежень стану бджільництва на Полтавщині.

Проживаючи у Полтаві, він був обраний членом Полтавського сільськогосподарського товариства, а з березня 1903 р. – обіймав посаду секретаря відділення бджільництва цього Товариства. Однак які б посади він не займав, завжди вів активну просвітницьку роботу, а тому був ініціатором Першого з’їзду бджолярів Полтавської губернії 1905 р. і розробив для нього спеціальне положення.

30 січня 1904 р. Іполит Іванович одружився з Хомутовою Марією Степанівною.12 серпня 1905 р. у них народився син Анатолій, який у подальшому став викладачем Уманського сільськогосподарського інституту, де працював з 1926 по 1971р., протягом 1938 ‒ 1955 рр. він був постійним завідувачем кафедри технології та органічної хімії. Дочка Людмила, яка народилася 27 жовтня 1907 р., теж стала викладачем декоративного садівництва.

У 1905 р. І.І. Корабльов проводив обстеження стану бджільництва та шовківництва в Бессарабії, а також ретельно вивчав стан даної галузі у центральних областях Росії, Криму, на Кавказі та в Середній Азії. Зарекомендував себе допитливим дослідником і науковцем.

Виступ І.І. Корабльова у 1906 р. на Всеросійському з'їзді бджолярів у Москві характеризує  його як людину, яка вболіває за свою справу. Він сказав: «Не можу промовчати про ті страшні гальма, які заважають поширенню знань серед народних мас багатомільйонних пасинків Росії, які розмовляють не на великоросійському, а на своїй рідній мові. Саме тому я прошу вас, добродії, висловити побажання, щоб Імператорське російське суспільство акліматизації тварин і рослин підняло перед урядом питання про негайне надання права проводити заняття та бесіди про сільське господарство і його галузі на рідній для населення мові. Добродії! За таке рішення багато мільйонів людей скаже вам своє щире й гаряче «Спасибі!». З'їзд ухвалив рішення щодо поширення знань із бджільництва рідною мовою кожного народу. За відмінно виконану ним роботу з обстеження стану бджільництва в державі 5 жовтня 1906 р. його за вислугу років підвищили в колезькі регістратори зі старшинством.

У 1907 р. І.І. Корабльов був відряджений Департаментом землеробства з Полтави в Уманське середнє училище садівництва і землеробства для викладання бджільництва та шовківництва та виконання обов’язків завідувача пасіки та червоводні. Одночасно його залишили на посаді Інструктора з бджільництва при Департаменті землеробства. Завдяки діяльності Іполита Івановича, в училищі була створена зразкова пасіка з усіма господарськими будівлями, майстернею та бібліотекою, зорганізовані кабінети бджільництва та шовківництва, а також музей при станції і пасіці.

Для селян і народних вчителів на базі пасіки постійно діяли курси бджільництва та шовківництва. Слухачі, крім вивчення утримання та розведення бджіл у вуликах, самі виготовляли 12-рамковий вулик із магазином. Після завершення курсів вони отримували в подарунок власноруч виготовлений вулик з набором реманенту та давали обіцянку пропагувати бджільництво і навчати інших цій справі. Крім того, І.І. Корабльовим для народних шкіл було налагоджено виготовлення навчальних колекцій і препаратів, для вивчення бджільництва та шовківництва. У кабінеті бджільництва фахівці давали консультації по хворобах бджіл і розплоду. При дослідній пасіці проводили випробування нових систем вуликів, які виготовляли в майстернях, що були організовані при пасіці. Тут же виготовляли весь необхідний інвентар для ведення бджільництва.

Саме І.І. Корабльовим був винайдений так званий український вулик, який використовується на пасіках України і нині. Також вчений заклав показовий дослідний розсадник медоносних рослин, а за результатами своїх досліджень і спостережень на розсаднику написав книгу «Культура найголовніших медоносних рослин», що одержала позитивні відгуки в пресі та декілька разів перевидавалася.

10 грудня 1910 р. Департаментом землеробства І.І.Корабльов був призначений Старшим інструктором з бджільництва і шовківництва; у травні 1911 р., за вислугу років, отримав підвищення в Губернські секретарі зі старшинством, а 30 квітня 1912 р. Департамент землеробства назначив його Молодшим спеціалістом із сільськогосподарської частини, при цьому залишивши завідуючим червоводнею та пасікою Уманського середнього училища садівництва і землеробства.

І.І. Корабльов був у курсі всіх подій і досягнень вітчизняного і зарубіжного бджільництва. Йому завжди було що розповісти на всеслов'янських з'їздах по бджільництву, у роботі яких він брав участь. Він виступав з доповідями на всеслов'янських з'їздах бджолярів у Болгарії (1910 р.) і Сербії (1911 р.), зокрема з доповіддю «Як боротися з «гнильцем» у бджолиному розплоді». Поїздка на черговий з'їзд до Праги у Чехію (1914 р.) не відбулася через початок Першої світової війни.

Неодноразово І.І. Корабльов був учасником багатьох сільськогосподарських виставок у Києві, Умані, Санкт-Петербурзі, зокрема Ювілейної міжнародної виставки у 1914 р. Експонати училища, виготовлені під керівництвом І.І.Корабльова, завжди відзначалися Великими і Малими золотими та срібними медалями, а також дипломами.

І.І. Корабльова цінували не тільки як педагога й організатора. Він мав глибокі, фундаментальні знання, був обізнаний у всіх нових прогресивних досягненнях бджільництва та шовківництва. З 1912 по 1917 рр. його щорічно призначали екзаменатором Комісії на курсах інструкторів з бджільництва. якими керував його вчитель і колега Н.М. Кулагін. Також його залучали до участі в експертних комісіях на всеросійських виставках.

За невтомну працю та значний внесок у розвиток бджільництва та шовківництва І.І. Корабльов отримав високі нагороди: у лютому 1913 р. завідуючому пасікою й червоводнею Уманського середнього училища садівництва й землеробства, Колезькому секретареві Іполитові Івановичу Корабльову було надане право носити на грудях світло-бронзову медаль з нагоди 300-річчного царювання дому Романових, а в жовтні того ж року він став кавалером ордена Святого Станіслава третього ступеня. 5 квітня 1916 р. за вислугу років йому був наданий чин Титулярного радника.

У 1918 р. на з’їзді бджільників України за пропозицією І.І. Корабльова був прийнятий вулик з вузько-високою оборотною стандартних розмірів рамкою і названий «Український вулик».

Іполит Іванович був завжди у вирі життя. І в 1921 р., коли Уманське середнє училище було перетворене на сільськогосподарський агротехнікум, у навчальному закладі були організовані кафедри на базі колишніх кабінетів, а факультети на базі відділень. І.І. Корабльов завідував кафедрою бджільництва й шовківництва протягом 15 років (1921–1936 рр.) та вів однойменні курси лекцій. І хоча роботи було багато, він розпочав новий, великий проект з підготовки бджолярів для колгоспних пасік. Його змістовні та захоплюючі лекції про бджіл з великим інтересом слухали як студенти, так і бджолярі-практики. Майже щодня, особливо по неділях, на пасіці Іполита Івановича збиралися люди з навколишніх сіл, було відновлено курси з бджільництва та шовківництва. Але в 1931 р., у зв’язку з переходом на вузькоспеціалізовані навчальні заклади, шовківництво було виключено з навчальних планів і кафедру закрили, залишивши спеціалізацію «Бджільництво», яка увійшла в робочий план кафедри тваринництва.

У 1922 ‒ 1925 рр. І.І. Корабльов був призначений деканом садового факультету Уманського агротехнікуму. Коли колишню станцію шовківництва що діяла при інституті, виділили в самостійне підприємство, Іполит Іванович став за сумісництвом її директором і займав цю посаду аж до реорганізації станції в Грен-Завод і переведення його на Мелітопольщину.

З 1931 р. і до кінця свого життя, крім періоду окупації, Іполит Іванович читав курс бджільництва. Під час окупації м. Умань з серпня 1941 р. по 9 березня 1944 р. він працював у навчальному господарстві інституту спеціалістом з переробки воску в штучну вощину.

У зв'язку з 75-річчям від дня народження та за високу педагогічну майстерність, рішенням Вищої атестаційної комісії Міністерства вищої освіти СРСР, від 16 березня 1946 р., І.І. Корабльову було присвоєно звання професора. Іполит Іванович Корабльов працював в м. Умані 44 роки, примножуючи досягнення Уманського сільськогосподарського інституту (з 1929 р.).

Маючи величезний практичний досвід та ерудицію, І.І. Корабльов написав багато книг з бджільництво ‒ «Значення і користь бджільництва», «Як водити бджіл», «Про вибір вулика», «Курс бджільництва», «Годівля бджіл», «Хвороби бджіл та їх лікування», «Медоносні рослини і їх культура». Основна його робота – «Бджільництво» – витримала кілька перевидань і була включена до «Бібліотеки класиків бджільництва», куди увійшли праці кращих бджолярів Америки, Франції, Англії та Німеччини. А запропонований ним спосіб боротьби з найнебезпечнішою хворобою бджолиного розплоду, який не давав рецидивів і не ослаблював бджолину сім’ю, довгий час був найкращим.

Сучасні пасічники також виросли на книгах І.І. Корабльова. Багато з них працюють у науково-дослідних установах і навчальних закладах та є відомими науковцями у галузі бджільництва: зокрема Нестерводський В.А. ‒ доцент Київського сільськогосподарського інституту,  Бойко А.К. ‒ доцент Наукового інституту експериментальної ветеринарії у Харкові та багато інших. Адже будь-який навчальний заклад мав би за честь мати та працювати з таким обізнаним викладачем-лектором, теоретиком і практиком.

І.І. Корабльов пішов з життя 7 липня 1951 р., і всі, хто знав Іполита Івановича, згадують його з почуттям глибокої поваги та вдячності. Він був прекрасним знавцем й організатором бджільничої справи та невтомно працював на благо своєї країни. Пам'ять про нього увічнена меморіальною дошкою на стіні Уманського національного університету садівництва.

Іполит Іванович Корабльов писав: « Я стремился бросить искры знаний в массы пчеловодов, слепо топтавшихся на месте со своими допотопными колодами и дикой разбойной системой. И попавшие искры знаний делали свое дело. Рамочные улья и связанные с ними улучшенные технические приемы ширились и ширились».  Підтвердженням його слів є те, що бджільництво в нашій країні розвивається, і Україна на сьогодні займає п’яте місце з виробництва меду в світі. А його винахід ‒ український втулковий розбірний вулик, де пасічники можуть відбирати мед, підгодовувати бджіл, організовувати оздоровчі заходи при хворобах, – використовується бджолярами й донині.

Адже бджола, за словами В. А. Нестерводського, відомого вченого-бджоляра, який починав свою наукову діяльність в Уманському училищі садівництва під керівництвом Іполита Івановича Корабльова, – це чудове творіння природи, маленька комашка, яка скорилася людині та почала працювати на її користь. І доки існує бджола – існує життя на Землі. Тож вибір за людиною.

Оксана Свистун, фахівець першої категорії наукового відділу,

завідувачка музею історії Уманського НУС

за матеріалами:  О.А. Корабльова. Піввіку на службі бджільництву.

http://kamnu.net/index.php/bdjoli/6565-pivviku-na-sluzhbi-bdzhilnictvu.html;

В.М. Самородов Історично-наукова реконструкція полтавського періоду  життя вченого-бджоляра І.І.Корабльова (1871-1951). Вінниця, 2016;

Матеріали з музею історії Уманського НУС.