Пам’ятаємо трагедію Бабиного Яру
29 вересня відзначаються роковини одного з найжахливіших символів Голокосту – масових розстрілів мирного населення в урочищі Бабин Яр, вчинених нацистами у 1941–1943 роках.
Історію життя киян в окупації мало кому пощастило донести до наших днів. Та були сміливці, які намагалися у творах зберегти історичні віхи страшних для України років. Гарним документальним доказом для нащадків слугує хроніка життя окупаційного Києва, описана у книзі «Бабин Яр». Автор особисто був свідком страшних подій і, попри всі перепони, зміг записати все, що потрапляло йому на очі, у реальній версії. Адже 12-річний хлопчик ще був абсолютно далеким від сприймання нав’язуваних тодішніми реаліями певних політичних поглядів. Толя Кузнєцов, будучи в епіцентрі подій та описуючи своє сьогодення, виклав у дописі правду про знищення Хрещатика у вересні 1941, яке здійснили не німці й енкаведисти і став першим, хто про це написав відверто, адже радянська пропаганда стверджувала, що вул. Свєрдлова (так називали Прорізну), сусідній Хрещатик і прилеглі до нього вулиці підірвали німці. А ще він написав про підрив Успенського собору в Лаврі та про настрої українців, і про те, що більшість киян раділа втечі радянської влади.
Події, які відбувалися у Бабиному Яру, страшним відголоском долинули до сучасників. І нині війна в Україні є приводом ще раз тверезо, без «правок», поглянути на історію страшного Яру на Куренівці, що на околиці Києва. Там два роки поспіль, із дня в день, було чутно кулеметні постріли. Там, за колючим дротом, яким було огорожено Бабин Яр, було скоєно страшний злочин, що перетворився у трагедію цілої нації, «що розгорталася щоденно страшними кількостями жертв і, здавалося, нема їй кінця-краю» Це місце – Бабин Яр – де кров проливав єврейський народ України, понад 34 тисячі представників якого було страчено конвеєрним розстрілом, а всіх мирних громадян поховано в одній велетенській могилі представниками окупаційної адміністрації.
У хроніках архівів є світлини документів, що виказують сутність тогочасних реалій: «Команда Української поліції м. Києва. Наказ. Ч 5. Всім керівникам будинків м. Києва до 24 годин зголосити всіх…» Однак смерть в урочищі знайшли не лише євреї: «…було розстріляно п’ять ромських таборів, щонайменше 621 учасник націоналістичного руху, в тому числі Олена Теліга, велика кількість радянських військовополонених і мирних мешканців – простих українців, які на думку окупантської структури правління «були загрозою для суспільства».
Біля Яру була психіатрична лікарня, пацієнти якої стали першими його жертвами 27 вересня. А 29–30 вересня стали днями, коли почалися масові розстріли жертв нацистської політики. Звіти айнзатцгрупи, що спрямовувалися до штаб-квартири в Берліні, засвідчили вбивство за ці два дні 33 771 єврея.
Убивства в Бабиному Яру тривали до осені 1943 року. 6 листопада радянські війська знову взяли під контроль Київ і розстріли було припинено. Загалом в урочищі було вбито понад 100 000 людей.
Чому радянська влада замовчувала злочини нацистів, не дозволяючи на місці трагедії відкрити меморіал пам’яті в урочищі Бабин Яр? Відповідь продемонстрував час, яку ми, сучасні українці, у буднях війни 2022року, чітко бачимо через «братське» відношення диктаторів сусідньої країни-окупанта та її за зомбованого народу до мирних українців. І лише у серпні 1991 року, у 50-ту річницю масового розстрілу, після розпаду Радянського Союзу та проголошення незалежності України, в Бабиному Яру встановлено пам’ятник єврейським жертвам у формі семисвічника (менори).
Нині свідомі громадяни всього світу схиляють голови перед пам’яттю невинних жертв Бабиного Яру – розстріляних українців, київських євреїв й інших народів і національностей, що не вписувалися своїм існуванням у фашистську ідеологію. А ми повинні, як обов’язок свідомого громадянина, пам’ятати історію, аби не повторити її. Це і є великий суспільний дар мислячої спільноти.
Пресцентр Уманського НУС
