За кожним іменем – скалічена доля, обірваний політ…
Голодомор… Голокост… Коли ми говоримо чи навіть просто згадуємо ці страшні слова, перед очима постають постаті змучених живих скелетів, палаючі хворобливим голодним блиском великі очі виснажених дітей, бездиханні тіла просто неба, у колись веселих і багатих дворах, край дороги…
Але навіть ці страшні слова, які навіюють жах у наші часи, не можуть повною мірою передати той безмежний відчай, безкінечну безвихідь, моторошний страх від холодних, липких обіймів смерті, які чатували на наших співвітчизників у темний час історії України – 1932–1933 роки.
Штучний голод спустошував країну швидко, методично, безжально. Земля України, яка повсякчас годувала не лише того, хто працював на ній, а й стала одним із стратегічних об’єктів у ході Другої світової війни, яка славилася у світі своїми родючими чорноземами, врожаї якої годували всі республіки Радянського Союзу, – стогнала від наруги над власним народом, який гинув тисячами. За весь період, за архівними даними, від голоду в Україні загинуло від 3 до 10 мільйонів осіб; у 1933 році від голоду щохвилини помирало 17 українців, щогодини – 1000...
Кожна українська родина має свою трагічну історію у цьому жахливому, загальнонаціональному спогаді. І тому щорічно, в останню суботу листопада, запалюються свічки в оселях наших співгромадян як знак пам’яті й скорботи за мільйонами загиблих голодною смертю. І кожного року студенти Уманського національного університету садівництва відвідують меморіал пам’яті жертв голодомору, схиляють голови у скорботі та запалюючи мерехтливі вогники свічок на згадку про тих, кого безжально скосив серп смерті.
Студентки 21-ф групи Ліна Горська та Наталія Щербина, під керівництвом заступника декана факультету економіки і підприємництва з виховної роботи Світлани Власюк, розповіли про умови виникнення голодомору в Україні, жахливі факти його перебігу та непоправні, моторошні людські втрати в державі та нашому місті. Документи, у яких зафіксовані сухі, але від того не менш страхітливі, цифри відкривають свою потріпану часом завісу таїни неохоче. Але від того трагічність історії не зменшується, а навпаки – стає ще глибшою.
На камінних скрижалях біля меморіалу викарбувані імена уманчан, які не встояли перед штучним мором, влаштованим радянською владою у 1932–1933 роках з метою знищення непокірної української нації. Студенти пошепки читали їхні імена, розуміючи, що за кожним з них – скалічена доля, втрачена надія, обірваний політ людського життя…
Леся Барабаш, куратор 21-ф групи
Фотогалерея
