Згадаймо ті роки…
28 жовтня в Уманському національному університеті садівництва відзначали Великий день для всього українського народу – День визволення України від німецько-фашистських загарбників. Організатором заходів з нагоди свята стала Рада студентського самоврядування.
У четвертому корпусі університету відбувалась слайд-презентація фотографій періоду визволення України. Світлини передавали непереможне бажання та прагнення захисників здобути перемогу над ворогами, щоб забезпечити новим поколінням співвітчизників мирне та достойне життя. І не дивно, що кожен студент пройнявся духом патріотизму та гордістю за те, що він є частиною героїчного та могутнього народу.
На центральній площі лунали пісні воєнних років і розпочалась акція «Листи, обпалені війною». Студентам та викладачам роздавали «солдатські трикутники» – живі історії війни. Адже у ті важкі часи проводжали на війну батьки синів і дочок, діти – батьків, дружини – чоловіків. А потім з нетерпінням чекали вісточки один від одного. І йшли з фронту довгожданні солдатські трикутники. Чекали їх із завмираючим серцем. Чи принесуть вони радісну вісточку, чи страшну новину?...
З листа командира партизанської бригади Олександра Германа дружині ( 9 липня 1942 року).
«… Життя я люблю безтямно. Воно гарне своїм горем і своєю радістю. Але якщо доведеться померти, то знай, що помру я чесно. Самовіддано. Я не осоромлю землі рідної. Не осоромлю свою сім’ю, сину буде що згадати про батька його, і якщо коли-небудь ще повториться такий суровий час, то буде з кого взяти приклад…»
Лист гвардії майора Дмитра Петрикова донечці.
«Моя чорноока Міла!
Висилаю тобі волошку… Уяви собі: іде бій, навкруги розриваються ворожі кулі і тут росте квітка. І раптово вибух… Волошка зірвана. Я її підняв і поклав у кишеню гімнастерки.
Квітка росла, тяглась до сонця, але її зірвано вибуховою хвилею, і якби я її не підібрав, то її б затоптали. Ось так фашисти поступають з дітьми окупованих населених пунктів, де вони вбивають і топчуть дітей… Міла! Тато Діма буде битися з фашистами до останньої краплі крові, до останнього подиху щоб фашисти не поступили з тобою так, як з цією квіткою. Що тобі не зрозуміло, мама пояснить…»
До глибини душі хвилюють рядки листів з війни. Кожен, хто їх прочитав, був зворушений тим, як воїни передавали на папері свою ніжну любов до сім’ї, до Батьківщини. Одні з них написані перед смертю людьми, які попали у фашистську неволю, інші солдатами у полум’ї битв, треті – партизанами у ворожому тилу. Біль переповнює душу за цих юних прекрасних людей, які прожили так мало. Їм так хотілося жити. І разом з тим, ми відчуваємо гордість за наших земляків. Вони були справжніми героями. Подвиг їх залишиться в віках.
Ми ніколи не забудемо про героїчні сторінки нашої історії й про ту страшну ціну, яку заплатило старше покоління за наше право на життя.
Фотогалерея
